Феномен Умвельт. Як тварини відчувають реальність, про яку ви навіть не здогадуєтеся

Людиною, яка подарувала нам ідею умвельту, був естонсько-німецький біолог Якоб фон Ікскюль. У своїй праці 1909 року Umwelt und Innenwelt der Tiere (Довкілля та внутрішній світ тварин) Ікскюль прямо підважив уявлення, ніби люди сидять на вершині піраміди, сприймаючи єдину істинну реальність, тоді як тварини мають лише її тьмяніші версії.

Ікскюль стверджував, що для розуміння організму треба спочатку зрозуміти його «бульбашку сприйняття». Вона складається з двох компонентів: Merkwelt (світ, який він сприймає) та Wirkwelt (світ, на який він діє). Все, що поза цією бульбашкою — не просто невидиме, для певного організму його не існує.

Чи не найвідоміший приклад Ікскюля — це кліщ. Ця крихітна істота вилазить на травинку і чекає, іноді роками. Як описують власні дослідження Ікскюля та пізніші біосеміотичні аналізи, вона сліпа і глуха до лісу навколо. Вітер, щебетання птахів, зміна пір року — ніщо з цього не існує для кліща. Вся його реальність чекає на три конкретні сигнали.

Merkwelt для кліща — це запах масляної кислоти, хімічної речовини в поті ссавців. Це єдине, що призначений виявляти його нюх. Коли кліщ його відчуває, активується його Wirkwelt: він відпускає лапки і падає. Якщо він приземляється на щось тепле, то знає, що знайшов господаря. Його вирішальний сигнал — це текстура шерсті, яка запускає фінальну дію: вгризтися, щоб харчуватися.

На цьому все. Весь суб'єктивний всесвіт кліща складається з трьох сигналів: відчуй запах кислоти, відчуй тепло, торкнися шерсті. Складний світ, який сприймає людина — світло, звуки, форми тощо — тотально відсутній у «бульбашці» кліща.

Бджола, наприклад, сідає на квітку, яка нашим очам здається просто жовтою. Але за умвельтом бджоли, який включає ультрафіолетовий спектр, та сама квітка є яскравою неоновою мішенню з візерунками, що діють як нектарні покажчики — наче посадкова смуга, що вказує на їжу.

Гримуча змія, що полює в цілковитій темряві, не потребує світла, від якого залежать наші очі. Натомість вона використовує ямкові органи на морді, щоб «бачити» в інфрачервоному діапазоні. Вона сприймає світ як точну теплову карту. Умовна миша — це вже не пухнаста фігурка, а сяючий силует на холодному тлі.

Якщо вірити в умвельт, ця сенсорна спеціалізація визначає реальність кожної істоти. Птахи, що долають тисячі миль, не просто використовують свій гострий зір: за дослідженням Ольденбурзького університету, вони володіють чуттям під назвою «магніторецепція». Ба більше, є припущення, що птахи можуть бачити магнітне поле Землі — можливо, у вигляді фільтра або візерунка, накладеного на їхній зір. І він веде їх, неначе вбудований компас.

А який умвельт людей?

В концепції Ікскюля ми так само відфільтровані: сліпі до ультрафіолетових посадкових смуг на квітах, глухі до ультразвукового світу кажанів та інфразвукового гуркоту слонів. Ми не можемо відчути за запахом емоційний стан незнайомця, як це може собака.

Зате що справді вирізняє людський умвельт, то це не його біологічне багатство, а нескінченна гнучкість. Ми — єдиний вид, який активно та свідомо «зламує» власний умвельт. Саме тут концепція Ікскюля 1909 року отримує оновлення 21-го століття.

«Людський світ» будується не тільки відчуттями, а й інструментами. Мікроскоп або телескоп — це, по суті, розширювачі умвельту. Вони дозволяють «прищепити» реальність мікроорганізму чи далекої галактики до нашої власної. Прилад нічного бачення — де-факто пристрій, який перекладає тепловий світ гримучої змії у наш візуальний світ.

Як влучно стверджує науковий журналіст Ед Йонг у своїй книзі Неосяжний світ, технології дозволили людям «відвідувати» сенсорні світи інших видів. Наприклад, ми можемо записати сонар кажана і сповільнити його, доки він не стане чутним для наших вух.

Крім того, людські реальності формуються символами. Умвельт біржового трейдера перед терміналом майже цілком абстрактний. Вогники на екрані — це його «масляна кислота», єдині сигнали, що мають значення, викликаючи негайну реакцію Wirkwelt (купити чи продати).

Натомість умвельт ізольованого члена племені в Амазонії налаштований на настільки тонкі зміни в лісі (тріск гілки, поклик конкретного птаха), що міський житель у тому ж середовищі був би функціонально глухим і сліпим. І біржовий трейдер, і член племені — люди, але їхні «бульбашки» ледь перетинаються.

Чому ідея умвельту недосконала

Ідея Ікскюля, хай яка революційна для свого часу, зіткнулася з критикою наступників у науці. Як зауважує професор Оксфордського університету Іан Клінк, класичні приклади (як-от кліщ) змальовують тварин як жорстких, бездумних автоматів, які реагують лише за принципом «сигнал-відповідь». Водночас сучасна нейроетологія показує, що поведінка тварин набагато гнучкіша, ніж міг уявити Ікскюль на початку ХХ століття.

Спостереження за зграями косаток підтверджують, що різні групи мають власні культури полювання. Антарктичні косатки використовують техніку «змивання хвилею»: координуються, щоб створити хвилю, яка змиває тюленів з крижин. Однак ця поведінка не є вродженою, а передається з покоління в покоління всередині конкретних популяцій — як традиція у людей.

Інші зграї косаток, навіть у сусідніх районах, часто мають інші методи полювання — наприклад, кооперативне «заморожування» риби у спільній кульці. Це свідчить, що їхній умвельт не є фіксованим, а постійно змінюється через соціальне навчання.

Крім того, Ікскюль чітко розмежував суб'єктивну бульбашку та об'єктивну реальність. Але пізніші дослідники, зокрема біосеміотик Томас Себеок, вважали, що світ не просто існує «поза» живими істотами, а «створюється» у процесі взаємодії. Бджола не тлумачить ультрафіолетовий візерунок квітки — він і є квіткою в її реальності.

Попри всі «білі шви», ідея Ікскюля сьогодні актуальніша, ніж будь-коли. Вона нагадує, наскільки обмеженим є наш людський спосіб бачення. Пояснює, чому, приміром, морська черепаха може з'їсти пластиковий пакет — бо у її сенсорному світі плаваючий желеподібний об'єкт завжди означав медузу, джерело їжі.

Внесок Ікскюля показав, що об'єктивної реальності, можливо, і не існує — тільки безліч суб'єктивних світів, створених еволюцією. І якщо ми хочемо зрозуміти цю планету, нам доведеться вийти за межі власного сприйняття і оцінити його очима інших видів.