Винищувач майбутнього. Чому Пентагон довірив Boeing розробку F-47 і коли чекати на перший політ

F-47 є пілотованим ядром ширшої ініціативи під назвою NGAD — Next Generation Air Dominance (Повітряне домінування наступного покоління). Ця програма розглядається не як окремий винищувач, а як «родина систем». У центрі — пілотований літак, що діє спільно з безпілотними бойовими літаками спільної дії (CCA). Їхнє призначення — діяти у спірному повітряному просторі.

Укладенню контракту передували програми зі зниження ризиків, якими керувало DARPA — Агентство передових оборонних дослідницьких проєктів США.

І Boeing, і Lockheed Martin розробили та випробували власні демонстратори технологій — так звані X-plane, польоти яких почалися у 2019 та 2022 роках відповідно. Прототипи налітали сотні годин у тестових режимах для перевірки передових технологій.

«Протягом останніх п’яти років X-plane […] тихо закладали фундамент для F-47», — пояснює генерал Девід Оллвін, начальник штабу ВПС.

Втім, на початку 2025 року перевірка завершилася висновком, що програма NGAD є незамінною. Генерал-майор Джозеф Канкель, директор з питань формування збройних сил, описав її результати так: «Ми випробували низку різних варіантів, але не існувало більш життєздатного варіанту, ніж NGAD, для досягнення переваги в повітрі в цьому висококонкурентному середовищі».

Після цього ВПС відновили конкурс, у якому й переміг Boeing.

Чому Boeing, а не Lockheed Martin

Як пише Air & Space Forces Magazine, ВПС керувалися критерієм «найкращої загальної цінності», тобто оцінювали не лише минулі досягнення, а й повну вартість життєвого циклу літака, технічні ризики, простоту обслуговування та потенціал для майбутніх модернізацій. За висновками військових, пропозиція Boeing була краще збалансована за всіма цими пунктами. У коментарі виданню представник ВПС назвав її «найкращою загальною цінністю для уряду».

Не останню роль відіграло стратегічне рішення диверсифікувати промисловість. Передача такого великого контракту Boeing не дозволяє компанії Lockheed Martin стати монополістом у секторі найсучаснішої бойової авіації, що могло б обернутися ризиком для всієї оборонної екосистеми США. Адже якщо одна компанія контролює ключові технології стелс-літаків, двигунів і авіоніки, зникає конкурентний тиск — стимулятор інновацій і стримувальник ціни.

Вплинула і готовність самої Boeing. Компанія заздалегідь інвестувала у виробничі потужності в Сент-Луїсі, оскільки була рішуче налаштована відновити свої позиції. Для її оборонного підрозділу, який останніми роками стикався з фінансовими проблемами та затримками програм (як-от KC-46 Pegasus і T-7A Red Hawk), ця перемога є шансом перезавантажити свою репутацію.

Реакція Lockheed Martin на поразку була… стриманою. Компанія заявила, що далі вдосконалює критично важливі технології для США. «Хоча ми розчаровані таким результатом, ми впевнені, що запропонували конкурентоспроможне рішення. Чекатимемо на подальші переговори з ВПС США», — ідеться в заяві.

Є ймовірність, що компанія все ж оскаржить рішення ВПС через Рахункову палату США (GAO) або інші відповідні інстанції. Зрештою, таке не вперше: цьогоріч GAO вже відхиляла протест Lockheed Martin — він стосувався укладення ВПС США контракту щодо програми TOC-L з компанією Science Applications International.

Яким буде F-47

Тим часом бюджетний запит США на 2026 рік свідчить про серйозну підтримку F-47: на винищувач закладено майже 3,5 мільярда доларів.

«Я радий оголосити, що за моєю вказівкою Повітряні сили Сполучених Штатів просуваються вперед зі створенням першого у світі винищувача шостого покоління», — сказав Дональд Трамп під час брифінгу для преси в Білому домі. «Ніщо у світі навіть близько не зрівняється з цим, і він буде відомий як F-47».

Певна річ, майже всі деталі конструкції F-47 залишаються засекреченими. Проте в публічному просторі можна зібрати крихти інформації.

Генерал Девід Оллвін заявив, що F-47 матиме «значно більшу дальність польоту, досконалішу невидимість, буде живучішим, легшим в обслуговуванні та матиме вищу боєготовність, ніж наші винищувачі п’ятого покоління». Він також стверджував, що літак «коштуватиме менше», ніж F-22, і вимагатиме менше ресурсів для розгортання.

У травні Оллвін опублікував інфографіку, згідно з якою бойовий радіус F-47 перевищуватиме 1000 морських миль, а максимальна швидкість — понад 1500 миль на годину. У дописі зазначалося, що ВПС планують придбати щонайменше 185 літаків F-47, що дорівнюватиме або й перевищить поточний розмір парку F-22.

Офіційні рендери F-47 від ВПС, найімовірніше, сильно відредаговані, щоб не дати супротивникам жодної інформації. Як пише The Aviationist із посиланням на Air & Space Forces Magazine, у Boeing «створювали зображення, які вже навмисно спотворювали деякі риси NGAD». А пізніше ВПС США «ще більше змінили їх».

Попри всю таємничість, ВПС позиціонують F-47 як командний вузол у «родині систем» разом із CCA. Його роль — об'єднувати дані з сенсорів, координувати атаки та діяти як єдина система «сенсор-стрілець», а не просто доставляти боєприпаси до цілі.

Силова установка залишається чи не найбільшим секретом. Оглядачі вважають, що в конструкції буде використано розробки за програмою NGAP, яка створює адаптивні двигуни зі змінним циклом — вони здатні працювати як в економному крейсерському, так і у високотяговому режимах.

Є навіть припущення щодо можливості несення ядерних боєприпасів: Алекс Альфірраз Шерс із The Diplomat припустив, що F-47 може бути здатним доставляти ядерні бомби серії B61.

Коли F-47 полетить

У вересні 2025 року генерал Оллвін оголосив, що Boeing вже розпочав виробництво першого екземпляра F-47, і підтвердив, що перший політ заплановано на 2028 рік. «Ми готові рухатися швидко. Ми мусимо», — заявив він.

Однак ці строки в галузі сприймаються як украй стислі. Зазвичай для поєднання всіх складних систем літака (невидимість, сенсори, зброю), потрібно набагато більше часу. До того ж, сам Boeing перебуває під тиском через проблеми з іншими проєктами, тому контракт із ВПС США для компанії є питанням виживання.

Існує і багато можливих ризиків. Затримки в розробці двигуна можуть вдарити по дальності чи швидкості літака. Проблеми зі стелс-технологіями чи контролем теплового сліду — змусити йти на компроміси з продуктивністю. Чи не найскладнішою частиною є програмне забезпечення, зокрема мережева взаємодія з безпілотниками — там завжди є ризик збоїв чи кібератак.

Від успіху цієї програми залежить збереження технологічної переваги США в повітрі: за кожним її кроком уважно стежать як союзники, так і геополітичні конкуренти.