Золотий щит дав тріщину. Китайська система цензури не змогла приховати масові протести — про що це свідчить?

Політика нульового ковіду — що це таке?

Політика нульового ковіду є одним із найважливіших рішень Сі Цзіньпіна за усе його правління — ще в 2020 році він заявив про «народну війну» проти коронавірусу. Причому на ранніх етапах пандемії вона мала певні успіхи, що лише зміцнило уявлення китайської влади про те, що це ідеальний варіант для боротьби з коронавірусом. Тоді Пекін активно пропагував ідею нульового ковіду як альтернативу західному підходу до боротьби з пандемією.

Проте поява омікрону сплутала Китаю усі карти. Виявилося, що китайські вакцини майже не захищають від нового варіанту коронавірусу, що призвело до нового спалаху хвороби. Відповідь китайської влади? Ще більш жорсткі обмеження.

Навіть якщо у якомусь місті фіксуються кілька випадків ковіду — місцева влада запроваджує локдаун. Починаються масові тестування на наявність хвороби; люди мають знаходитись або у себе вдома, або у спеціально запроваджених гуртожитках з не дуже комфортними умовами; школи, бізнеси та магазини (крім тих, що продають їжу) закриваються; залучаються навіть дрони, за допомогою яких влада слідкує за масковим режимом та нагадує людям не виходити з дому без особливої необхідності.

Крім того країна майже не приймає туристів — усі, у кого є дозвіл на те, щоб покинути та приїхати у Китай, мають пройти додатковий карантин. Через це більшість китайців відмовляється від будь-яких подорожей (як і навпаки — туристи не дуже поспішають у Китай). Нещодавно Китай відкрив свої кордони для іноземних туристів вперше з березня 2022-го року, проте постійна можливість потрапити під черговий локдаун не сприяє туристичній популярності країни.

Кольорові заборони

Через жорсткі умови повсюдних локдаунів, десятки мільйонів людей вимушені жити у не дуже комфортних умовах. Запроваджена урядом система кольорових QR-кодів, яка допомагала відслідковувати контакти між зараженими та здоровими людьми, дратувала людей все більше. Над нею працювали найбільші технологічні компанії Китаю — Alibaba та Tencent.

Так, щоб мати доступ до магазинів, офісів, кафе, таксі, автобусів та інших громадських місць, у людини має бути зелений QR-код. Він означає, що людина здорова та не мала нещодавніх контактів із хворими людьми.

Щоб підтримувати свій зелений код, потрібно регулярно проходити тестування, за яке у деяких випадках ще треба заплатити. Якщо цього не зробити, у застосунку вилазить tanchuang — «спливаюче вікно», яке попереджає власника, що його «зелений» статус невдовзі зміниться на жовтий або червоний, і він фактично втратить право виходити з дому на сім або 14 днів відповідно. Щоб цього не сталося — потрібно знову проходити тестування, хоча багато людей жалілися на те, що якогось чіткого механізму зміни статусу немає.

Якщо ж людина живе у частині міста, яка позначена як «гаряча зона» коронавірусу, вона має сидіти вдома та чекати на спеціальну перевірку. Іноді це розтягується на дні та навіть тижні. Тільки після цієї перевірки людина може знову виходити на вулицю.

У деяких випадках місцева влада аж надто активно слідує політиці нульового ковіду, і, щоб запобігти розповсюдженню хвороби у містах, закриває людей на фабриках та виробництвах, щоб ті працювали під час свого вимушеного карантину — навіть якщо вони не хворіють. Нерідко тисячі жителів одного ЖК могли потрапити на семиденний карантин через кілька хворих серед них — зелений код змінювався на червоний, і люди мали тиждень сидіти вдома без права виходу на вулицю.

Видання NY Times проаналізувало програмний код застосунку та виявило, що він надсилає дані користувачів до поліції. Для встановлення програми користувач має дати дозвіл на використання особистих даних — одразу після цього поліція отримує інформацію про місцезнаходження людини та її ідентифікаційний код. Водночас програма ніяк не повідомляє про зв’язок із поліцією.

Проте з часом у китайському месенджері WeChat та застосунку Douyin (китайський аналог TikTok) почав з’являтися контент та повідомлення про протести, пише NY Times. Це небачене досі явище, адже у Китаї вибудувана ледь не найкраща система спостереження за інтернетом, яка заточена на видалення будь-якого контенту, який суперечить інтересам партії.

На думку фахівців, величезна кількість фото та відео перевантажила автоматичну систему та армію цензорів, які банально не встигали за об'ємами контенту. «Це неймовірне порушення великої мовчанки. Як тільки гнів виривається на вулиці, піддавати його цензурі стає набагато складніше», — каже Сяо Цян, дослідник інтернет-свободи з Каліфорнійського університету в Берклі. Він пояснює, що алгоритму набагато важче відфільтрувати сотні демонстрантів, які публікують відео з різних ракурсів, ніж одне вірусне відео.

Крім того, люди активно використовують фільтри або записують відео на відео, що збиває алгоритми з пантелику.

Інформація про протести також розходиться іншими каналами — наприклад, через Twitter, доступ до якого в Китаї закрито. Протестуючі масово користуються VPN-сервісами (які також заборонені), щоб заходити у Twitter, який швидко став майданчиком для інформування та координації протестів. Китайська влада розбудила свою сплячу мережу ботів, які почали активно публікувати спам-повідомлення з порно-рекламою, щоб забити популярні пошукові запити на кшталт Пекін чи протести тисячами повідомлень, позбавлених будь-якого сенсу. Спецоперація не вдалась — і вже через кілька годин інформація про протести, фото та відео активно розходились серед користувачів мережі.

Ще один плюс від західних соцмереж — що вони виступають репозиторієм для контенту, до якого не можуть дістатися китайські цензори та видалити його назавжди. Тому, навіть кщо якесь відео зникає з китайського інтернету, його можна знову знайти, накласти новий фільтр та перезалити.

Наступні кроки Сі

«Правляча Комуністична партія зробила помилку, надто довірившись своєму репресивному апарату, щоб запровадити карантини», — пише у своєму есеї професор державного управління в коледжі Клермонт МакКенна Мінсінь Пей. За його словами, антиурядові протести об'єднали різні верстви населення Китаю, чого не траплялося вже дуже давно.

Однак головним викликом для режиму є не сам факт протестів, пише Пей. «Ймовірно, Сі набагато більше стурбований зростаючою втомою та розчаруванням серед рядових партійців, які мають забезпечити нульовий COVID», — стверджує він. Адже якщо чиновники почнуть відхилятися від лінії партії та менше слідкуватимуть за дотриманням політики нульового ковіду, це може призвести до ще більшого розповсюдження інфекції та, як наслідок, ще більшого невдоволення владою та нових протестів.

Збої в системі цензури сигналізують про новий виклик для партії, оскільки вона стикається з більш відкритою опозицією, ніж будь-коли за останнє покоління.

Один із колишніх цензорів на умовах анонімності розповів, що платформам WeChat і Douyin потрібно буде найняти вдесятеро більше співробітників, ніж у них є зараз, щоб контролювати розповсюдження відео. Крім того, китайським цензорам буде важко оновити алгоритми, щоб вони могли впоратися із таким потоком відредагованих відео — за словами експерта, на створення такого ПЗ піде «дуже багато» грошей та часу.

Тепер перед Пекіном стоїть важке рішення: придушити протести та продовжити свою очевидно невдалу політику нульового ковіду, щоб не показати свою слабкість перед опозицією ціною економіки та терпіння жителів Китаю; або дослухатися до людей та спробувати показати Сі Цзінпіна як лідера, який дослухається до населення та може відмовлятися від непродуктивних методів.

Залишається також завдання із зірочкою — інтернет-цензори очевидно втратили контроль над ситуацією, а славнозвісний Золотий щит показав, що його можна пробити, знаючи, куди та як треба наносити удари.

Досі Китай вважався однією з небагатьох держав, якій вдалося взяти онлайн-простір під свій контроль та фільтрувати майже усе, що там відбувається. Тепер партії доведеться вирішувати і цю задачу — що робити з несподіваною свободою для людей в інтернеті?