ЗСУ не залишаються осторонь. Як маленькі стартапи кидають виклик оборонним гігантам та змінюють майбутнє військових технологій

Все почалося ще з війни США у В'єтнамі. Активні антивоєнні протести молодих американців призвели до того, що університети відмовлялися від співпраці з Міністерством оборони, а стартапи Кремнієвої долини того часу взагалі практично перестали дивитися на ринок зброї як на можливість заробити.

У 2018 році тисячі співробітників Google вийшли на протест, щоб їхня компанія відмовилася від співпраці з Пентагоном щодо розроблення алгоритмів комп’ютерної обробки для аналізу відеозаписів з дронів. Справа дійшла навіть до звільнень.

Компанія здалася — і зараз рекомендації технологічного гіганта виключають можливість використання їхніх розробок у сфері штучного інтелекту (ШІ) у військових цілях. Крім того, одразу кілька провідних вчених цієї сфери пообіцяли не працювати над інтеграцією ШІ до сфери зброї.

Те, що Кремнієва долина — зосередження найкращих умів, технологій і стартапів у світі — вже понад півстоліття практично не брала участі у розробленні озброєння, дало свої «результати».

США вже починає поступатися Китаю з погляду військових технологій, пише The Economist. Наприклад, більшість симуляцій воєнного конфлікту навколо Тайваню призводить до перемоги Китаю, а в одній з доповідей Конгресу в 2018 році взагалі було попередження, що США можуть бути «розгромлені» Китаєм під час битви за Тайвань. Якби так сталося в реальності — і без того тендітний баланс, який дотримується в нашому світі, було б безповоротно втрачено.

Нині головний пріоритет міністерства оборони США — скоротити технологічний розрив між двома арміями. Для цього важливо, щоб найкращі розробники працювали зі збройовими компаніями, зазначає Майкл Браун, який очолює відділ оборонних інновацій міністерства.

Одна з головних проблем виробників зброї — брак програмістів. Глобальні виклики, з якими стикається весь світ, поступово роблять оборонний сектор більш прийнятним для співпраці в очах технарів і стартаперів. Це відбувається одночасно з усвідомленням усередині Пентагону, що зараз США погано підготовлені до того, щоб адаптуватися до війн майбутнього.

Нові реалії оборонних бюджетів

Palantir Technologies, заснована колишніми інвесторами та співробітниками PayPall, є чудовим прикладом компанії, яка адаптувалася до нових геополітичних реалій. Довгий час її єдиним клієнтом було ЦРУ, а зараз понад 50% обороту компанії — це контракти з органами та спецслужбами різних країн.

Вже за два тижні після початку війни в Україні, СЕО Palantir Алекс Карп написав відкритий лист, в якому закликав європейські країни співпрацювати з Кремнієвою долиною, щоб Європа «залишилася досить сильною і могла протистояти загрозі іноземної окупації». Нині важливо фінансувати саме технологічні стартапи, щоб вони могли забезпечити армії своїх країн сучасною зброєю, стверджує Карп.

Його заклик не залишився непоміченим. Після цього одразу кілька європейських країн зв’язалися із Palantir для подальшої співпраці. А потім почалися фундаментальніші процеси.

30 червня НАТО оголосило про створення інноваційного фонду, який інвестуватиме у military-tech стартапи. «Протягом 15 років інноваційний фонд НАТО допомагатиме втілювати в життя технології, які трансформують нашу безпеку», — наголошується в заяві організації. Пріоритетні напрями — штучний інтелект, аналіз великих даних, автоматизація, квантові та космічні технології.

Про подібні програми оголосили й у деяких країнах. Британці планують стати світовими лідерами у галузі оборонного штучного інтелекту та розробили для цього нову стратегію розвитку індустрії в країні. Німеччина створила спеціальний оборонний фонд із бюджетом у 100 млрд євро, мета якого — повне переозброєння Бундесверу. Робити це планують, закуповуючи винищувачі, безпілотники та наземну бойову техніку, а також вкладаючи мільярдні кошти у свій морський флот та інноваційні розробки.

Великі технологічні компанії вже якийсь час придивляються до жирних оборонних контрактів, які готове виписувати Міністерство оборони США. Однак тепер на їхній хліб дедалі активніше претендують маленькі компанії та military-tech стартапи — адже крім безпеки збройовий ринок так чи інакше може забезпечити їх чималими грошима, пише журнал MIT Technology Review.

Наприклад, у лютому 2022 року компанія Anduril, яка існує лише п’ять років, отримала десятирічний контракт на суму $1 млрд, у межах якого вона розроблятиме автономні безпілотники, які самостійно орієнтуються у просторі. Засновник компанії — Палмер Лакі, дизайнер окулярів віртуальної реальності Oculus Rift та колишній власник компанії Oculus VR, яку у 2014 році викупив Facebook за $2,3 млрд.

Тоді ж каліфорнійський стартап Skydio виграв контракт, яким Армія США закупить у компанії дрони на $100 млн.

Palantir став однією з кількох компаній, що розробляють нову концепцію системи JADC2 (Joint All-Domain Command and Control), яка дозволить в режимі реального часу всім підрозділам американської армії обмінюватися даними в єдиній мережі, що керується штучним інтелектом.

У липні найбільший виробник керованих ракет у світі Raytheon уклав договір із компанією — розробником ПЗ c3.ai. Тепер компанія розроблятиме ШІ для системи наведення ракет.

Такі великі контракти відображаються і на венчурних інвесторах, які активніше вкладають гроші в military tech. Якщо 2013 року в цю область у США вклали близько півмільярда доларів, то 2021 року цей показник зріс до $10 млрд.

Штучний інтелект змінить увесь світ — і надто поле бою

Інвестиції у технології — це основа майбутньої обороноздатності країни. «Мені подобається говорити, що біти можуть бути такими ж важливими, як і кулі», — каже заступник міністра оборони США Кетлін Хікс в інтерв'ю Wired.

Китай, зважаючи на все, повністю поділяє цю точку зору, адже, згідно зі звітом Центру безпеки та перспективних технологій, китайська армія витрачає щонайменше $1,6 млрд на рік на розвиток ШІ.

Ці гроші в основному йдуть на покращення алгоритмів, які будуть аналізувати розвіддані, обслуговувати техніку, вести інформаційну війну, а також покращать навігацію та системи розпізнавання цілей в автономному транспорті та безпілотниках.

Міністерство оборони США запросило $874 млн на розроблення технологій ШІ у 2022 році. За попередній рік було витрачено $841 млн — хоча загальна сума інвестицій за ці роки дещо вища, уточнюють упорядники звіту.

Європейські країни також дедалі активніше дивляться у бік штучного інтелекту та інших сучасних технологій.

Перевага military-tech стартапів — їхня швидкість. Головна проблема military-tech стартапів — їхня швидкість.

Одна річ декларувати плани; зовсім інше — втілювати їх у життя. Стартапи звикли жити в зовсім іншому ритмі та специфіка військових контрактів може підійти далеко не до кожної компанії.

Кетрін Бойл, генеральний партнер венчурної компанії Andreessen Horowitz, зазначає, що більшості розробників легше йти в стартапи, що швидко зростають, або в умовний Google, а не в компанії, які чекають на замовлення від Міністерства оборони, через що не завжди можуть гарантувати стабільну роботу.

Крім того, індустрія в цілому поки що вважається надто складною для багатьох компаній, а тому ніша більшою мірою зайнята великими підрядниками, які вже давно освоїлися в оборонному виробництві.

Стартапам часто потрібно швидко знайти фінансування, щоб розпочати безпосереднє розроблення своєї концепції — і далеко не всі з них доживають до моменту, коли вони можуть це робити. MIT пише, що багато компаній та венчурні капіталісти були розчаровані невисокою швидкістю отримання схвалень, фінансування та спільної комунікації з військовими міністерствами.

Тут важливо не помилятися: прибери занадто багато важелів контролю, і до рук солдатів може потрапити несправна система; з іншого боку, можна продовжувати робити все як раніше, і безнадійно відстати в технологічному плані. Перед кожною країною зараз стоїть серйозна місія знайти баланс між цими двома крайнощами.

Самі компанії також далеко не завжди можуть дати те, що вони обіцяють. Війна — одна з найнепередбачуваніших і найскладніших областей для розгортання інноваційних та технологічних розробок.

Наприклад, розробники різних систем ШІ зіштовхнулися із проблемою браку відкритої інформації — зазвичай алгоритми тренуються на неймовірно величезних масивах даних, тоді як у світі (на щастя?) немає достатньої кількості даних безпосередньо з бойових дій.

Варто зазначити, що ШІ вже відзначився з найкращого боку під час війни в Україні. Штучний інтелект використовувався для перехоплення, прослуховування та розшифровування переговорів російських солдатів і командирів; для ідентифікації мертвих росіян застосовувалися технології розпізнавання облич, які використовували базу із 10 млрд фотографій, зібраних у соцмережах; крім того ШІ допоможе відновити правосуддя та ідентифікувати вбивць, ґвалтівників та мародерів із російської армії. Крім того, деякі дрони-камікадзе також управляються ШІ та коригують свої рухи по заданій меті.

Де перебуває Україна?

Україна зараз відстає від загальносвітового тренду активного розвитку military-tech стартапів та участі невеликих компаній у озброєнні армії своєї країни. Однак поступово місцеві невеликі компанії починають працювати в цьому напрямі — запитів на нові технології українська армія має дуже багато.

Основна перешкода невеликих military-tech стартапів — бюрократія. Друга проблема — гроші.

Щоб якась технологія чи розробка дійшла до армії на офіційному рівні, компанія має пройти військове приймання — тобто величезну кількість перевірок, комісій, випробувань. Це надзвичайно довгий і складний шлях, на який у більшості компаній банально не вистачить часу. Особливо складним цей процес стає під час воєнного стану.

Наразі системи військових прийомів не дозволять взяти українській армії на озброєння програмний комплекс — лише програмно-апаратний, пояснює НВ Ігор Федірко, співзасновник військової школи Боривітер та Волонтерської оптичної лабораторії. Це ніби ви не могли купити Windows і встановити його на свій комп’ютер, а єдиним законним способом отримати ПЗ було б купити ноутбук від Microsoft із встановленим Windows.

Наприклад, Кропива — програмне забезпечення, розроблене конструкторським бюро Логіка, використовується різними підрозділами сухопутних військ ЗСУ, НГУ та ТРО. Це дозволяє координувати дії на полі бою різним структурам, автоматизує деякі завдання і дозволяє передавати розвіддані між батальйонами або взводами всього за кілька секунд. Таким чином, засоби розвідки, управління та вогневого ураження об'єднуються в єдину мережу, що значно полегшує ведення бойових дій.

Однак на офіційному рівні Кропива досі не прийнята на озброєння, незважаючи на те, що це програмне забезпечення застосовується від початку війни проти Росії.

Зараз в Україні є два основні шляхи для компаній, які хочуть допомогти армії своїми розробками: корупція чи наймання людей із військових структур, які знають, як ці питання можна вирішити швидше легальними шляхами, пояснює Федірко. «Без створення можливостей чи спрощення процедур вирішення таких питань [військування — прим. НВ] будь-який розвиток військових стартапів неможливий», — розповідає він.

У Мінцифри сподіваються покращити умови для military-tech, переносячи все більше послуг у цифровий простір та запрошуючи компанії реєструватись у Дія.City.

Придбання супутника ICEYE фондом Сергія Притули це великий плюс. Такі розробки показують перспективу, яку дає розвиток приватних компаній, адже саме технології змінюють хід війни в наш бік.

На початку повномасштабної війни ЗСУ неймовірно відставали від російської армії з погляду технологій. На сьогодні технічна перевага ЗСУ у тому, що озброєння, яке постачає Захід, набагато краще ніж у росіян. Фактично зараз Україна перестрибує відразу кілька поколінь військових технологій і на ходу освоює найсучасніші типи озброєння.

Зараз в Україні немає умов, щоб невеликі компанії заходили на цей ринок та змінювали його самотужки. Українська система армії, незважаючи на багато покращень, досі багато в чому застаріла — і особливо це стосується юридичного рівня, який значно ускладнює «вхід» у сферу ОПК для невеликих бізнесів.

«З одного боку — це [велика кількість перевірок, комісій, стандартів та норм — прим. НВ] непогано, але вони [стандарти та перевірки] зовсім не модернізуються через відсутність людей, які можуть мислити глобально», — каже Федірко.

За його словами, єдина надія, щоб вирішити цю проблему швидко — копіпаст законодавств у цій галузі із Заходу. Це допомогло б Україні зробити одразу кілька кроків назустріч технологічному майбутньому з невеликими компаніями, які не лише закривають певні потреби армії, а й розробляють інноваційні технології, працюючи на перспективу.

Чи є світло в кінці тунелю?

Безперечно. Ми маємо унікальну можливість наздогнати Захід з точки зору озброєння, і поступово Україна починає рухатися в цьому напрямі. Якщо не з погляду законодавства (тут все складніше), то з погляду залучення технологічних компаній у сферу military-tech.

Нині проєкти подвійного призначення можуть отримати грант від Українського фонду стартапів (USF) — і, хоча його розмір невеликий ($35 тис.), — це хороший маркер для подальшого пошуку інвестицій. Стартапи, які отримають цей грант, матимуть своєрідний «знак якості» від Фонду, що буде додатковим маркером для інвесторів.

«Ми повинні перетворювати теперішні складні часи на можливості, трамплін для інноваційного стрибка. Україна має шанси стати однією з топ-країн з розвитку military tech, адже у нас є всі складові успіху», — пояснює у коментарях НВ Павло Карташов, директор USF.

У Мінцифри зазначають, що на грант подалося кілька десятків проєктів, які працюють у сфері military-tech. Це стартапи, які виготовляють дрони, програмне забезпечення та продукти у сфері кібербезпеки.

«Розвиток military-tech — наш пріоритет на найближчі роки. Впевнений, що завдяки розвитку цього напряму з’явиться більше стартапів, які зроблять нашу армію однією з найтехнологічніших у світі. Найближчими роками цей напрям стане трендом у всьому світі. Зараз ми маємо шанс зайняти передові позиції в цій галузі — ймовірно, вже через 2−3 роки ми можемо опинитися в лідерах», — розповів Олександр Борняков, заступник Міністра цифрової трансформації з питань розвитку IT.

Головна перевага українських воєнних стартапів — їхні розробки одразу проходять перевірку війною. Жодні симуляції, навчання чи випробування не зрівняються зі справжньою війною з погляду вимог, а тому українські стартапи, які отримують прямий фідбек від військових, мають незаперечну перевагу, яка в перспективі допоможе їм створити корисний продукт.

«Україна на власному прикладі довела собі та світу, що сучасні технології можуть бути такою ж потужною зброєю, як танки, ракети чи бомби. Війна змусила інноваторів шукати нові рішення не тільки на час війни, але й для післявоєнної відбудови», — каже Карташов.

Бойові дії, як би парадоксально це не звучало, певною мірою дозволяють українським military-tech стартапам розвиватися. Люди можуть оминати бюрократію, затвердження та комісії — новий дрон на фронт привозить волонтер, ЗСУ працюють із ним і кажуть, що працює добре, а що погано. Якщо ж компанія піде традиційним шляхом, зазначає Федірко, то різні перевірки, які зараз ускладнюються через воєнний стан, не дадуть компанії закінчити розробку.

Війна диктує свої умови і обидві сторони підлаштовуються під неї. Багато модернізацій відбуваються кустарним способом — наприклад, Федірко зазначає, що росіяни на це мають картбланш. Наприклад, українська армія вже збиває деякі Орлани, зібрані із запчастин із 3−4 різних безпілотників. Цікаві приклади адаптації є і з боку ЗСУ — наприклад, військовий експерт Томас Тайнер припускає, що українці зуміли зробити з Нептунів далекобійну заміну ракетам ATACMS для встановлення HIMARS.

Експерти хвалять міністра оборони Резнікова як людину, яка не опирається змінам. Армія — це надзвичайно складна система, яка вибудовувалася дуже довгий час, а тому, щоб змінити її ментальність, ментальність офіцерів та генералів, потрібен час.

Федірко пояснює це на простому прикладі: з’являється якийсь інноваційний продукт, який може допомогти армії, створений за гроші волонтерів. Він вирушає на фронт у невеликий підрозділ, де його випробовують військові. Після цього на цю технологію дивитимуться різні керівники батальйону, бригади, полку — і поки технологія пройде всі ці перевірки та комісії, у багатьох стартапів, які звикли до швидкої формули «придумав-створив-вийшов на ринок», ламається парадигма, і далеко не всі готові працювати за цими правилами далі.

«Потрібно доводити ефективність цивільних у військовому секторі, що вони можуть створювати робочі системи, озброєння, невеликі проєкти, програмні рішення… Вони просто будуть набагато ефективнішими», — каже експерт. Наразі, за його словами, держава й досі має великий скепсис щодо можливості розроблення військових продуктів невійськовими компаніями.

Проте війна дала другий шанс стартапам, які раніше втратили фінансування — і тепер їхня розробка може втілитись у життя, а не залишитися виключно на папері. На жаль, зараз в Україні немає якоїсь державної системи роботи з технологічними компаніями.

Проте робота в цьому напрямі ведеться і, наприклад, хакатон Drone Hackathon, грантова програма від USF, в якому брали участь 150 команд — усе це правильні кроки назустріч технологічному майбутньому армії.

Процес запущений, він іде не так швидко, проте він не стоїть на місці — це вже результат. Україна входить до топ-10 країн світу за технологічними навичками та компетенціями і реалії війни лише підтвердили цей результат. IT-індустрія стала однією з небагатьох галузей, яка продовжує працювати практично на повну потужність та підтримувати економіку країни. Партнери також продовжують вірити в український ринок та технологічні компанії, і готові й надалі інвестувати у розширення стартап-екосистеми.

Подібні платформи, на яких стартапи можуть показувати свої розробки та прототипи, необхідні, адже вони допомагають комунікувати з компаніями, дивитися, що вони роблять, виділяти фінансування та загалом вибудовувати певні відносини між цивільним та військовим сектором.

Зараз такий час, коли всім потрібне готове рішення, проте робота над розвитком military-tech стартап-культури також дуже важлива, адже високотехнологічні розробки можуть стати основою для нових і комплексних рішень проблем ЗСУ.

Що ми маємо?

На озброєнні ЗСУ вже є кілька систем, розроблених приватними компаніями.

Компанія Kvertus створює гармати-глушилки для дронів.

Є одразу кілька комплексів РЕБ, які конкурують між собою — Нота та Буковель.

Компанія Інфозахист також розробляє комплекси РЕБ та РЕР.

Компанія UaRpa — це щось на зразок венчурного інвестора, яка вкладає навіть у найдивніші ідеї, відбираючи цікаві робочі проєкти і надаючи їм свої ресурси та зв’язки.

Звичайно ж, не можна забувати і про протитанковий ракетний комплекс Стугна-П, яка непогано показала себе в цій війні, і про дрони.

«БПЛА — це термоядерна реакція, це дуже хайпова тема, яка активно розвивається. Про квадрокопери взагалі мовчу — їх збирають скрізь», — зазначає Федірко. Зараз дрони роблять і з можливістю скидання боєприпасів, і з різними камерами, і з захистом, і зі спрямованими антенами, і з ретрансляторами, і з GPS-обманками — загалом, варіантів маса.

Крім того, у нас є Укрспецсистемс, яка робить PD-2, є АРМІЯ SOS, яка робить Валькірію, є Атлон Авіа, яка робить Фурію, є DeViRo, яка робить Лелеку-100, яка офіційно стоїть на озброєнні з травня 2021 року.

Усі ці розробки — неідеальні. У них є проблеми, недоробки та інше. Однак вони працюють, постійно покращуються, їх активно використовує українська армія — і ось ми вже зможемо сказати, що фактично цивільні компанії закривають потреби армії в безпілотниках, які не тільки служать «очима» ЗСУ, але й можуть завдавати точкових ударів з повітря.

Величезна кількість західної зброї, яка зараз надходить до України, одночасно ускладнює та спрощує життя українським стартапам та конструкторським бюро.

З одного боку, їм неймовірно складно конкурувати із розробками союзників. З іншого боку, вони можуть подивитися на цю зброю, вивчити її та зрозуміти подальший вектор свого розвитку.

«Коли у тебе ще є розуміння недоліків цієї системи в сучасній війні, то в тебе з’являється експертиза, яку ти можеш впроваджувати у свої розробки. У нас на руках є все, крім грошей та віри у свої продукти. Знайти зараз фінансування $1−1,5 млн в Україні на військовий стартап практично нереально», — каже Федірко.

Наприклад, зараз, враховуючи весь хайп по безпілотниках, українській армії дуже потрібні комплекси зв’язку для БПЛА — і для коптерів, і для «крил». Це допомогло б ЗСУ захищати техніку від російської РЕБ, оскільки у цій складовій російська армія традиційно сильна.

Українські компанії вже працюють над технологічним вирішенням цієї проблеми та розробляють ШІ для безпілотників, який отримує інформацію із супутників, порівнює дані, знаходить супротивника та автономно вирішує, куди йому летіти і що робити.

Саме у сфері БПЛА Україна має найбільше шансів стати в один ряд зі світовими технологічними лідерами. Розвивати системи ШІ, імплементувати їх в армію — це, хоч і розмова про далеке майбутнє, але саме це й може стати нашим пріоритетом: Україна давно є одним зі світових лідерів у IT-сфері, а тому такі плани не є чимось нереалістичним.

Крім того, Мінцифри разом із Генштабом ЗСУ та Держспецзв’язку реалізують проєкт «Армія дронів», у межах якого вони збирають гроші на закупівлю дронів, навчання військових операторів, ремонт БПЛА та хакатони на кшталт згаданого вище Drone Hackaton, де можуть з’явитися нові ідеї для розвитку military-tech в Україні.

Повномасштабний наступ Росії показав світові, що найкращим стримувальним ефектом для агресорів є сила, адже це єдина мова, яку розуміє агресивна тоталітарна система.

«Наразі ми отримуємо досвід та уроки, за які платимо потом і кров’ю, а тому ми зобов’язані правильно та швидко використовувати їх», — каже Федірко.