Сонце може бути ключовим центром для інопланетного зв’язку. Що це таке та як ця система має працювати?

Тепер автори того дослідження, американські астрофізики Стівен Кербі та Джейсон Райт об'єднались з великою командою вчених, щоб розширити свою попередню роботу.

Як і минулого разу, стратегія вчених базується на можливому використанні Сонця як гравітаційної лінзи.

Завдяки Альберту Айнштайну ми знаємо, що гравітація деформує тканину простору-часу. Тобто будь-які масивні космічні об'єкти, як-от зірки чи галактики, можуть вигинати світло, яке йде крізь них. У такий спосіб гравітація цього масивного об'єкта відіграє роль лінзи — такого собі «природного телескопа».

Супутникові антени, які зараз використовуються для передачі радіосигналів, поширюють їх у формі конуса. Через це сигнал з часом розосереджується і стає занадто слабким, а тому потрібно використовувати космічні об'єкти, які могли б посилити сигнал. У минулому дослідженні Стівен Кербі припустив, що використовуючи ефект гравітаційного лінзування зірки на кшталт Сонця, ми можемо зробити його нашим штатним підсилювачем радіосигналів. Так ми можемо використовувати його для пошуку інопланетян.

Для побудови зоряної ретрансляційної системи зв’язку, потрібні три компоненти — космічний корабель, який буде посилати сигнали, підсилювач зв’язку, тобто Сонце, та цільова зірка, куди ці сигнали будуть направлятися для подальшої ретрансляції та приймання з «іншої сторони». Усі ці об'єкти потрібно розмістити на одній умовній прямій, причому зонд має перебувати на відстані не менше 550 астрономічних одиниць від Сонця — у так званій фокусній точці.

Цей метод точно не буде простим і вимагатиме значних інвестицій та технологічних інновацій для реалізації. Для порівняння — найвіддаленіший рукотворний об'єкт, космічний зонд Вояджер-1, запущений у 1977 році, зараз перебуває за 154,91 а.о. від Землі. Тому нам іще належить поміркувати, як відправити зонд на таку відстань, щоб при цьому залишалася можливість тримати з ним зв’язок.

Водночас вчені пропонують підійти до проблеми з іншої сторони та припустити, що Сонце вже використовується у цій ролі — причому саме тими, кого ми шукаємо. Тобто, якоюсь розвинутою інопланетною цивілізацією. У своїй роботі дослідники припускають, що Сонце може бути однією з цільових зірок для інопланетян. Причому таких зірок може бути більше одної, що дозволило б створити справжню космічну радіомережу.

Ця гіпотеза звучить доволі фантастично, проте у вчених є причини думати, що це може бути правдою. Наприклад, нещодавно дослідники вже ловили загадкові радіосигнали, що виходили з центру Чумацького шляху. Також були випадки, коли вчені виявляли невідомі радіосигнали з інших галактик.

Ці сигнали не відповідають жодному з відомих космічних об'єктів, що в теорії може означати, що з нами вже намагаються зв’язатися подібним чином. Або ми просто опинилися на шляху чиєїсь «розмови», як це іноді трапляється у мобільних мережах, коли ви можете почути розмову інших людей.

Щоб перевірити свою ідею, вчені використали телескоп Грін-Бенк у Західній Вірджинії. Вони провели шість п’ятихвилинних сканувань, які аналізували активність у фокусній точці Сонця — тобто з місця, де людство або якась інопланетна цивілізація могли б розмістити свій зонд, щоб використовувати зірку як передавач.

Результат? Тиша.

«На частотах, які ми спостерігали, ми не виявили переконливих сигналів, які мали б позаземне походження», — каже аспірант Пенсильванського університету Ніколас Тусай, який був одним із керівників дослідження.

Проте вчений впевнений — це ще нічого не означає, адже вони проводили спостереження протягом дуже обмеженного часу. Тусай припускає, що зонди можуть вмикатися для передачі сигналу лише час від часу для економії енергії — і дослідникам просто не пощастило провести сканування у часи їхнього відключення.

Ще одна гіпотеза буде ще важчою для перевірки: хоча Сонце і є хорошим кандидатом на роль космічного радіопередатчика, далеко не факт, що воно дійсно інтегроване у таку мережу (яка взагалі далеко не факт, що існує). А тому варто придивлятися і до сигналів інших зірок.

Попри невдачу у початкових пошуках, Тусай не вважає цей спосіб пошуку інопланетних цивілізацій неправильним. Питання скоріше у наших обмежених ресурсах — як фінансових, так і технологічних. Тому, можливо, ця концепція буде більш популярною у майбутньому.

Джулія ДеМарінес, астробіолог з Каліфорнійського університету в Берклі, яка не брала участі в роботі, зазначає, що пошук радіосигналів за допомогою Сонця — дійсно цікава ініціатива. І навіть якщо це все фантастика, а Сонце чи інші зірки не є частиною гіпотетичної космічної мережі, це не значить, що нам не потрібно намагатися диверсифікувати наші способи пошуку життя у космосі. «Якщо не шукати, ніколи не знайдеш», — каже вона.