«Таємна кімната» неандертальців і незвичайна історія кохання. 10 найважливіших археологічних знахідок останнього часу

Бетсі Браян, професор єгиптології Університету Джонса Гопкінса в Балтиморі, США, каже, що «відкриття цього загубленого міста є другим за значущістю археологічним відкриттям після гробниці Тутанхамона».

Усього за сім місяців розкопок було виявлено кілька районів міста. У південній частині місія виявила пекарню, зону для приготування їжі з печами та глиняним посудом. Судячи з розмірів, кухня обслуговувала дуже багато робітників і службовців.

Робота триває, і місія очікує виявити незаймані гробниці, наповнені скарбами.

Вічне кохання — незвичайне парне поховання в Китаї

Дослідники виявили останки двох закоханих, похованих разом понад 1500 років тому на півночі Китаю. Дослідники кажуть, що жінка могла пожертвувати собою, щоб її поховали разом із чоловіком.

Спільні чоловічі та жіночі поховання не рідкість у Китаї, проте це переплетене поховання «із двома скелетами в обіймах із сміливим проявом кохання» є першим у своєму роді в країні. Археологи знайшли дві інші пари, поховані разом на тому ж цвинтарі; але ці пари не обіймалися так тісно.

Часткові розкопки показали, що чоловік був зростом близько 161,5 см і мав кілька травм, зокрема зламану руку, ампутацію пальця на правій руці та кісткові шпори на правій нозі. За словами дослідників, він, імовірно, помер у віці від 29 до 35 років. Жінка, навпаки, була досить здорова на час смерті. Її зріст становив близько 157,1 см, і вона мала лише кілька проблем із зубами, зокрема карієс. Найімовірніше, вона померла у віці від 35 до 40 років.

Той, хто поховав цю пару, зробив це обережно. Тіло чоловіка було вигнуте до жінки, а його ліва рука лежала під її тілом. Тіло жінки було вміщено «у положення для обіймів». Імовірно, ця сцена відобразила відданість пари одне одному в житті.

Найстаріше зображення привида

Куратор Близькосхідного відділу Британського музею Ірвінг Фінкель знайшов в архіві установи глиняну табличку віком близько 3500 років. На неї нанесено найдавніше відоме людству зображення привида та дуже докладний опис ритуалу з його вигнання.

Тонка лінія, вирізана на звороті вавилонської таблички віком 3500 років, зображує прив’язаного за зап’ястя чоловіка, якого жінка веде в потойбічне життя. Це ілюстрація до напису на лицьовій стороні, яка пояснює, як позбутися привида, що прив’язався до когось і не відпускає, бо відчайдушно потребує кохання.

Табличу придбав Британський музей у 19 столітті. Половина її відсутня, а клинопис спочатку був перекладений неправильно, тому його вважали нічим не примітним і ніколи не виставляли. Ніхто навіть не помітив фігур на тильній стороні, бо вони настільки тьмяні, що їх можна побачити лише на яскравому світлі, якщо дивитися прямо над ними.

«Вочевидь, це чоловічий привид, і він нещасний. Можете уявити собі, як високий, худий, бородатий привид тиняється по оселі й непокоїть людей. Згідно з остаточним аналізом таблички, привиду потрібна була кохана людина. Що було до цього, уявити складно. Може, хтось кричав: „О боже, дядько Генрі повернувся!“ Може, цей „дядько Генрі“ втратив трьох дружин. Остаточний аналіз полягав у тому, що привіиду потрібне було кохання, — розповідає доктор Фінкель. — Те, що хтось вважає, що може позбутися привида, надавши йому сексуального партнера, є досить комічним».

Старовинний цвинтар домашніх тварин в Єгипті

Біля порту в єгипетському поселенні Береніс на березі Червоного моря археологи виявили сотні поховань свійських тварин віком 2000 років.

На відміну від інших єгипетських некрополів, де було виявлено останки тварин, цих тварин не муміфікували, не приносили в жертву і взагалі не вбивали свідомо. Майданчик на околиці міста використовували як смітник, але тварин не викидали як сміття. Їх з любов’ю ховали, навмисне поміщали в позу для сну і часто покривали шматочками глиняного посуду. Більшість могил були індивідуальними похованнями, хоча є кілька групових поховань, переважно кошенят.

Шари сміття були важливими під час датування поховань свійських тварин, звужуючи час його використання з середини 1-го століття до середини 2-го століття. За цей час люди поховали 536 кішок, 32 собаки, 16 мавп, одну лисицю Рюппеля та одного берберійського сокола.

Більшість собак — середнього розміру, який можна порівняти з типом шпіців. Один собака був вищий із довшим черепом, схожим за морфологією на сучасних фараонових гончаків, яких використовують для полювання на дрібну дичину. Більшість собак дожила до зрілості, деякі до старості. У чотирьох собак вчені виявили ушкодження скелета, які свідчать про серйозні обмеження рухливості.

Аналіз останків кішок показав, що вони переважно тинялися на відкритому повітрі, але безумовно були домашніми тваринами. Їм лікували рани, одягали декоративні коміри та годували спеціальною їжею. Незважаючи на це, кішки помирали набагато раніше, ніж собаки. Ймовірно, це пов’язано з інфекційними захворюваннями, які легко поширюються серед значно більшої популяції котячих.

Дослідники вважають, що майже 2000 років тому жителі античного порту Береніс були пов’язані зі своїми вихованцями близькими емоційними стосунками, характерними для сучасного суспільства.

Ядерна ДНК у печерному ґрунті

Відносно нове потенційне джерело ДНК може стати революцією для еволюційних генетиків — ґрунт старих печер, у якому могли зберегтися сліди стародавніх екосистем — кров, частинки волосся, шкіри чи екскрементів. Вчені з’ясували, що вони можуть зберігатися у землі протягом тисячоліть. Це значне наукове досягнення: можливість ідентифікувати давні людські популяції без останків кісток.

Подібним чином у грузинській печері Сацурблія виявили стародавні фрагменти ДНК вовка, зубра, а також людину, яка жила близько 25 тисяч років тому.

Досі відновлення стародавньої ДНК зазвичай багато в чому залежало від кісток та удачі. По-перше, вам потрібні кістки, які залишилися достатньо неушкодженими, щоб зберегти ДНК на багато тисяч років. Потім вам потрібно знайти їх і відновити достатньо генетичного матеріалу для секвенування. Це копітка, але корисна робота — давня ДНК здатна заповнити безліч прогалин в еволюційній історії не лише людей, а й інших форм життя.

Тепер все частіше вчені займаються пошуком ДНК у землі. Вона відкладається з фекаліями або фрагментами кісток, подрібнених у пил. Тому група вчених на чолі з біологом-еволюціоністом Пере Гелабертом та археологом Роном Пінхасі з Віденського університету в Австрії вирушила на пошуки ДНК навеолишнього середовища у печері Сацурблія. Вони взяли шість зразків ґрунту та ретельно проаналізували їх у пошуках слідів генетичного матеріалу. Вони знайшли їх у вигляді мітохондріальної ДНК. Фрагментарні та неповні, але достатні для отримання нової інформації про популяції, які колись населяли цей регіон.

Було відновлено лише крихітну частину геному жінки, але з цього дослідники змогли зробити висновок, що вона була членом раніше невідомої групи сучасних людей. Ця група натепер вимерла, але вона зробила свій внесок у сучасні популяції в Європі та Азії, як було виявлено, коли стародавній геном порівнювали з сучасними геномами людини.

За словами дослідників, геном вовка також є раніше невідомою, а нині вимерлою лінією. Це свідчить про те, що популяції вовків значно змінилися наприкінці останнього льодовикового періоду, близько 11000 років тому, водночас лінії, подібні до цієї, повністю зникли.

Вагітна мумія і плід, що зберігся

Муміфікований плід, виявлений у лоні давньоєгипетської вагітної мумії, зберігався понад 2000 років. Ретельне обстеження з використанням томографа показало, що тіло померлої покривали натроном, аби висушити його.

Цей порошок переважно використовували як аналог соди в кулінарії, медицині та сільському господарстві, але також його застосували у скловаренні та муміфікації.

Після видалення органів і заповнення внутрішніх порожнин сухим натроном тканини тіла були збережені. Потім труп заповнили сухим нільським брудом, тирсою, лишайником і сухою тканиною, щоб зробити його гнучкішим у потойбіччі. Вчені написали в новому дослідженні, що коли натрон потрапив на вагітну жінку, він «викликав прояв мурашиної кислоти та інших сполук» усередині матки жінки.

За словами вчених, через кілька хімічних процесів, пов’язаних із розкладанням, рівень pH в організмі жінки змінився з лужного на більш кислий. Ці кислоти викликали висихання мінералів, укладених у крихітних кістках плода, і згодом вони «мінералізувалися».

У Польщі знайшли меч часів Грюнвальдської битви

«Таку знахідку виявляють раз на десятиліття», — йдеться в заяві археологів урядового управління маршала Вармії та Мазурії.

Олександр Медведєв, археолог-аматор, виявив меч неподалік Ольштина, дослідивши землю за допомогою металошукача. Поруч знайшлися металеві залишки піхов і два ножі, які мали бути прикріплені до пояса. Попри те, що меч провів понад 600 років у землі, зброя добре збереглася.

Людина, що носила меч, могла бути однією з приблизно 66 тис. осіб, які брали участь у Грюнвальдській битві 15 липня 1410 року. Битва, що відбулася біля польських сіл Стембарк (також відомий як Танненберг), Грюнвальд і Людвігсдорф, закінчилася перемогою польсько-литовських лицарів над Тевтонським орденом.

Команда сподівається дізнатися більше про «соціальний статус власника середньовічного меча, і цікаво побачити, що ховається під шаром іржі». «Ми також докладніше вивчимо місце розкопок пам’ятника, щоб дізнатися про ситуаційний контекст його походження», — каже Шимон Дрей, директор Музею битви при Грюнвальді.

Перший виявлений військовий табір хрестоносців

Лицарі-хрестоносці жили здебільшого в наметах, і вченим не вдавалося знайти жодного їхнього табору, поки не почалися розкопки неподалік Назарета. Цей табір виявили завдяки проєкту під керівництвом доісторичного відділу Управління старожитностей Ізраїлю під керівництвом Німрода Гетцова та Яніра Мілевські, який тривав шість років.

«Насправді це перше речове свідчення середньовічного табору в Ізраїлі або деінде», — кажуть дослідники.

Археологи розкопали накладені один на одного поселення з ранньої появи осілості, до гончарного неоліту. Одне з найбільших відомих поселень пов’язане з культурою Ваді Рабах 7500 років тому. Римляни добували на цьому місці камінь. А коли настало середньовіччя, різні війська знайшли тут зручне місце для стоянки.

Одна заковика для дослідження франкського табору у тому, що у ньому, схоже, не було кам’яних чи дерев’яних конструкцій, на відміну від ранніх таборів римських легіонів, які мали як внутрішні стіни, так і зовнішні стіни, що позначають кордон табору. За історичними джерелами, солдати хрестоносців розміщувалися у наметах; навіть табірна церква була у наметі. Вчені пояснюють, що чоловіки завжди були готовими до маршу.

Археологи виявили безліч металевих артефактів, що належать до Єрусалимського королівства, яке існувало з 1099 до 1291 року. На місці розкопок було виявлено монети, цвяхи, наконечники стріл, голки, взуття, підкови, вуздечки.

Незрозуміло, коли християнські сили почали використовувати табір Циппорі, але з 1130-х років це було місцем збору збройних сил. Загалом, схоже, що і мусульманські, і франкські сили використали це місце понад 125 років.

«Таємна кімната» неандертальців

У печері Вангард у Гібралтарі було виявлено своєрідну «капсулу часу» — камеру, яка була запечатана відкладеннями піску протягом приблизно 40 000 років.

Це відкриття може розповісти більше про останніх неандертальців Європи, які мешкали в цьому районі приблизно на той час. Ця печерна система могла бути одним із останніх місць, де мешкали неандертальці, перш ніж вони вимерли близько 40 000 років тому.

«З огляду на те, що пісок, що запечатує камеру, був віком 40 000 років, це означає, що камера була старшою, тобто це, мабуть, були неандертальці, які жили в Євразії приблизно від 200 000 до 40 000 років тому і, ймовірно, використовували печеру», — заявив Клайв Фінлейсон, директор Національного музею Гібралтару.

На землі знайшли кістку ноги рисі, хребці плямистої гієни та велику кістку крила білоголового грифу, повідомили археологи. За словами Фінлейсона, археологи розраховують після початку розкопок знайти в цій камері поховання неандертальців.

Дослідники вже виявили безліч свідчень присутності неандертальців у системі печер, яка називається печерним комплексом Горама, зокрема різьблення, яке, можливо, було раннім твором мистецтва неандертальців.

Крім того, результати показали, що в цій печерній системі наші найближчі вимерлі родичі забивали тюленів, вищипували пір'я хижих птахів, щоб носити їх як прикраси, і використовували інструменти.

Унікальний скарб династії Каролінгів

Монети було виявлено під час дослідження мультикультурної археологічної пам’ятки у комуні Біскупець у Новому міському повіті. Знахідка складається із 118 срібних монет та їх фрагментів. Вчені знайшли динарії імператора Людовика Благочестивого (814−840) і обол короля Карла Лисого (840−877) з франкської династії Каролінгів.

На думку Лукаша Щепаньського, який керував археологічними роботами, скарб ранньосередньовічних монет Каролінгів у цій області є чимось незвичайним і тому важко інтерпретованим. Археологи поки що знайшли в цій частині Європи лише поодинокі монети того періоду, викарбувані на монетних дворах Західної Європи, а для торгівлі використовували в основному арабські монети.

Раніше унікальні знахідки каролінгських монет включали три денарії, виявлені в Янові Поморському, на місці легендарного торгового центру вікінгів Трусо. Серед них два денарії Людовіка Благочестивого, один з яких використовувався як кулон і вважається одним із найдавніших предметів християнської релігії у цій частині Європи.

«Функціонування поселення в Трусо та пов’язана з цим діяльність вікінгів наразі є найчіткішою підказкою, яка може вказувати на те, як скарб потрапив на територію стародавньої Пруссії. У IX столітті ми помічаємо очевидне посилення загрози, що йде від вікінгів. Наприклад, Париж обложений 845 року. Водночас, скандинави активізують торгівлю в Прибалтиці», — пояснює контекст Щепаньський.

Клади насправді можуть розповісти про розвиток і падіння цивілізацій не менше, ніж могили чи поховання зі зброєю. У наступній частині ми розповімо про 10 найцікавіших скарбів, які знайшли останнім часом.