Воскресити мамонта. Як працює відтворення вимерлих видів і чому воно може знищити людство

Для досягнення цієї мети в арсеналі вчених є три основні підходи. Перший — це класичне клонування. Саме так у 1990-х роках з’явилася на світ вівця Доллі. Шотландські дослідники взяли ядро з клітини вимені дорослої вівці, перенесли його в яйцеклітину (з якої власне ядро видалили) і «обдурили» її електричним імпульсом, змусивши думати, що відбулося запліднення.

Врешті з 277 спроб лише один ембріон став Доллі, яка народилася в 1996 році. Її існування довело, що можна «перезавантажити» цілого ссавця з ДНК однієї дорослої клітини. Але водночас показало, наскільки сильно цей метод покладається на проби й помилки.

Другий інструмент — це редагування геному (набору спадкової інформації, як-от ДНК) за допомогою технології CRISPR. Замість того, щоб копіювати весь геном, дослідники ідентифікують окремі гени, що відповідали за виживання (наприклад, стійкість до холоду), і «врізають» їх у ДНК найближчого живого родича.

Гарвардський генетик Джордж Черч якраз цим і займається: його команда шукає у мамонтів гени, пов’язані з відкладенням жиру, ростом шерсті та терморегуляцією, а потім впроваджує їх у клітини азійського слона. Якщо такий гібрид колись народиться, він нестиме в собі ключові риси вимерлого велетня.

Третій шлях — це селекційне розведення, або «зворотне схрещування». Природоохоронні групи в Європі вже намагаються відтворити щось на кшталт вимерлого тура. Вони схрещують різні породи великої рогатої худоби, які зберегли фрагменти зовнішнього вигляду та поведінки свого дикого предка. Мета тут та сама, що й у випадку з мамонтом: відновити екологічну роль (великих травоїдних тварин у лісах), а не відтворити точну генетичну копію.

Які види намагаються воскресити

Нині головним доказом на користь змоги відродження видів є історія про піренейського козла. Останню самицю на прізвисько Селія знайшли мертвою в Іспанії у 2000 році — її притисло деревом, що впало. Але ще до її смерті ветеринари встигли взяти зразки її шкіри та заморозити їх у рідкому азоті.

Використовуючи ці клітини, команда на чолі з іспанським ветеринаром Хосе Фольчем створила ембріони, вставивши ДНК Селії в яйцеклітини домашніх кіз. Їх підсадили сурогатним матерям. З 208 ембріонів вийшло лише сім вагітностей, і в липні 2003 року народилося одне-єдине дитинча. Воно прожило лише кілька хвилин і померло від вродженої вади легень. Але навіть це хрипке життя довело, що заморожені клітини тварини, яка вже вимерла, в принципі, можна перетворити назад на живий організм.

Водночас деякі експерти висловили скепсис. Спеціаліст із репродукції Девід Уайлдт застеріг, що не варто стрибати до ідей про клонування мамонтів, наголошуючи на відсутності сурогатних матерів. А Білл Холт із Зоологічного товариства Лондона додав, що кілька клонів — це не життєздатна, генетично різноманітна популяція.

Список кандидатів на воскресіння зростає ледь не щороку. Серед видів, що зникли не тисячі, а лише сотні років тому, шанси «відродитися» має, наприклад, мандрівний голуб. Колись їх було так багато, що вони буквально затьмарювали небо над Північною Америкою. Втім, остання пташка померла у 1914 році.

З 2012 року існує проєкт під назвою Велике повернення мандрівного голуба. Вчений Бен Новак пояснює ідею: взяти ДНК з музейних експонатів і використати її для редагування геному найближчого живого родича — смугастохвостого голуба. План полягає в тому, щоб редагувати статеві клітини смугастохвостого голуба так, щоб майбутні покоління вилуплювалися з дедалі більшою кількістю рис мандрівного голуба, аж поки, по суті, вони знову не стануть мандрівними голубами.

Організація Revive & Restore, яка спонсорує проєкт, колись ставила мету отримати перших «нових» голубів до 2025 року, а потім перейти до експериментального випуску в дику природу. Проте зараз на їхньому сайті дата вилуплення змістилася до 2032 року.

В Австралії в центрі уваги опинився тилацин, або тасманійський сумчастий тигр. У 2022 році лабораторія TIGRR Мельбурнського університету на чолі з Ендрю Паском оголосила про партнерство з компанією Colossal Biosciences. Їхня мета — створити «посередника» тилацина, використовуючи як основу крихітну сумчасту тварину, товстохвостого дунарта.

Вже у 2024−25 роках партнери повідомили про майже повний геном тилацина та перші створені інженерним шляхом стовбурові клітини сумчастих. У релізах університету дослідники обережно говорять про можливість реінтродукції «приблизно протягом восьми років».

Далі у списку — додо. Після того, як у 2022 році вченим вдалося отримати його повний геном додо зі зразка в данському музеї, Colossal запустила Групу геноміки птахів на чолі зі спеціалісткою з давньої ДНК Бет Шапіро. План полягає в тому, щоб поєднати ДНК додо з нікобарським голубом, його найближчим живим родичем.

У вересні 2025 року Colossal уперше успішно культивувала первинні статеві клітини голуба. (Це ті самі «попередники», які необхідні для вирощування генетично відредагованих птахів.) Очільник Colossal Бен Ламм заявив, що «в найближчі 5−7 років ми зможемо побачити додо», хоча й підкреслив, що терміни можуть змінитися, коли почнеться масштабне редагування геному.

Лабораторія Черча роками «вклеювала» гени мамонта в клітини слона: ще у 2017 році вони повідомили про десятки успішних правок, що впливають на жир, шерсть та інші риси адаптації до холоду. Нині ж компанія заявляє, що використала 65 геномів мамонтів за 700 тисяч років, щоб створити єдине генетичне «креслення». Глобальна мета — виростити дитинча сильно відредагованого азійського слона, схожого на мамонта, до 2028 року.

Щоб продемонструвати прогрес, у березні 2025 року компанія представила «волохатих мишей» із кудлатим хутром, натхненним мамонтами. Як ми вже писали, надалі вчені прагнуть перейти до редагування ембріонів азіатських слонів, найближчих живих родичів кошлатих мамонтів.

Деекстинція — це зло?

Біологи-природоохоронці, які скептично ставляться до деекстинції, зауважують: екосистеми не чекали, застиглі в часі, на повернення мамонтів, додо чи тилацинів. Вони вже кардинально змінилися під впливом зміни клімату, сільського господарства та інвазивних видів.

Оптимістична історія від таких компаній, як Colossal, полягає в тому, що мамонтоподібні слони можуть допомогти у відновленні пасовищ льодовикового періоду та сповільнити танення вічної мерзлоти. Але такі групи, як Wilderness Society, попереджають: у сучасних тундрових екосистемах великі травоїдні тварини можуть з такою ж імовірністю пошкодити крихку рослинність, неправильно ущільнити ґрунт або порушити життя існуючих спільнот.

Біоетик Рональд Сендлер зазначив, що навіть якщо відроджена тварина є «корінною» в історичному сенсі, її повернення може зруйнувати сучасні екологічні спільноти, які еволюціонували вже за її відсутності. У нас просто немає жодного аналогічного експерименту, який би показав, що станеться, якщо скинути «бета-версію» мегафауни льодовикового періоду у Арктику, що стрімко теплішає та вже переповнена нафтовою інфраструктурою.

Під питанням і етичність відродження вимерлих видів. Філософ Адам Сі у своїй статті Невже ніхто не подумає про мамонтів? описує ймовірну шкоду: незліченні невдачі клонування, викидні, каліцтва, поведінкові проблеми у тварин, вирощених у неволі, і стрес від спроб реінтродукції. Його висновок не в тому, що деекстинція неможлива в принципі, а в тому, що ціна страждань є зависокою.

Як зазначає Wilderness Society, слони, голуби чи сумчасті тварини, яких використовують як сурогатів, змушені терпіти багаторазові гормональні терапії, хірургічні процедури та вагітності з високим ризиком заради воскресіння іншого виду. Проте їхній добробут рідко з’являється у піар-релізах про деекстинцію.

Постає і ще одне побоювання: а що як разом з ДНК мамонта ми «воскресимо» й древні віруси, що спали у вічній мерзлоті, до яких у нас немає імунітету? Дослідження 2023 року в PLOS Computational Biology змоделювало, що станеться, якщо «патогени-мандрівники в часі» вирвуться з мерзлоти в сучасні екосистеми. Невелика їхня частина здатна стати домінуючою в мікробних спільнотах, а деякі сценарії призводили до знищення до третини видів-господарів.

А за даними Live Science, мікроби, які спали в аляскинській мерзлоті до 40 тисяч років, можуть «прокинутися» в тепліших умовах і почати виділяти вуглекислий газ. У блозі Медичного університету Південної Кароліни суміш танення мерзлоти та появи нових патогенів назвали «ймовірним інгредієнтом» майбутніх пандемій.

Найкращий приклад на сьогодні — чорноногий тхір. У 1988 році померла самиця на ім'я Вілла, але її клітини зберегли у зоопарку Сан-Дієго. У 2020 році вчені використали ці заморожені клітини, щоб клонувати тхора — так народилася Елізабет Енн. Це був перший випадок клонування зникаючого виду в США.

Але історія на цьому не скінчилася. У 2024 році Служба рибних ресурсів та дикої природи США оголосила, що другий клон, Антонія, не просто вижила, а й народила трьох здорових дитинчат. Це довело, що клони можуть інтегруватися у програму розведення та повертати втрачене генетичне різноманіття.

Бен Новак (той самий, що займається мандрівним голубом) дійшов схожого висновку ще у 2018 році. Він зазначив: як тільки ви перестаєте сприймати деекстинцію як фантазію про динозаврів і починаєте розглядати її як набір інструментів для повторного використання замороженої ДНК, вона стає логічним розширенням сучасної генетики збереження видів.