Влада США хоче створити «нову атмосферу» для відбиття сонячних променів. Чому не всі вчені задоволені цією ідеєю?

Що пропонують у Білому домі?

Згідно з новим п’ятирічним планом досліджень, американські вчені планують проаналізувати способи збільшення відбивальної здатності земної атмосфери за допомогою методів «сонячної геоінженерії».

Раніше вчені виступали проти подібних ідей, оскільки аерозольні речовини, які пропонували розпорошувати в атмосфері (наприклад, діоксид сірки), можуть негативно впливати на довкілля та здоров’я людини.

Однак, дослідники вважають, що ці ризики потрібно мінімізувати та розробити найменш небезпечні методи, які дозволять боротися із катастрофічним підвищенням температури на Землі.

«Відбивання сонячного світла може захистити мільярди людей, і це ознака того, що керівництво Білого дому просуває дослідження, щоб будь-які майбутні рішення могли бути засновані на науці, а не на геополітичному балансуванні на межі війни», — заявив засновник інвестиційного фонду кліматичних технологій Lowercarbon Capital Кріс Сакка, який раніше інвестував у дослідження сонячної геоінженерії.

Одним із піонерів подібних досліджень був професор Гарварда Девід Кіт, який почав вивчати потенційні можливості геоінженерії наприкінці 1980-х. За його словами, навіть за підтримки сонячної геоінженерії з боку різних кліматичних організацій та урядів, що існує сьогодні, скорочення парникових викидів має залишатися у пріоритеті міжнародної політики.

Професор екологічного права в юридичній школі Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі Едвард Парсон припускає, що програма підвищення відбивальної здатності атмосфери Землі для зниження температури повітря на один градус Цельсія коштуватиме приблизно в $10 млрд на рік.

Ця програма включає розпилення стратосферного аерозолю над океаном, освітлення морських хмар та зниження щільності пір'ястих хмар. Парсон вважає, що стратосферний аерозоль можна розпилювати на висоті від 10 до 30 миль над поверхнею Землі та нова «тонка хмара аерозольної речовини» майже миттєво дозволить знизити екстремальні температури та опади.

Подібний ефект спостерігався під час найпотужніших вивержень вулканів у XX столітті — Пінатубо(Філіппіни, 1991-й) та Ель-Чічон ( Мексика, 1982-й). Викинуті в атмосферу тисячі тонн діоксиду сірки внаслідок виверження Пінатубо призвели до відбиття 2,5% теплової енергії Сонця та охолодження Землі приблизно на 0,6 градусів за Цельсієм більш ніж на рік.

У той же час, активність вулкана спричинила падіння врожаю соєвих та рисових культур на 9,3%, а пшеничних — на 4,8%, оскільки блокування сонячної енергії загальмувало фотосинтез рослин.

Порівнюючи геоінженерію з експериментальною хірургією, наші результати показують, що побічні ефекти від цього так само погані, як і від класичного лікування. Ми не знаємо достатньо про наслідки геоінженерії, щоб оцінювати хто виграє, кому буде завдано шкоди і якою мірою. Всі ці фактори є надзвичайно важливими для прийняття такої стратегії з глобальними наслідками", — заявляв кілька років тому кліматолог із Каліфорнійського університету в Берклі Джонатан Проктор.

Більш безпечним способом може бути розпилення кристалів морської солі в атмосфері, що потенційно має збільшити відбивальну здатність Землі. Але вчені поки що не можуть точно оцінити ефективність такої технології.

Ще однією проблемою сонячної геоінженерії може стати розширення озонових дір через властивості аерозольних речовин накопичуватися на полюсах і роз'їдати озоновий шар. Проте експерти вважають, що найближчими роками деякі країни майже напевно почнуть практичні експерименти щодо відбиття сонячного світла.

Безпечна геоінженерія

Кілька місяців тому вчені з Массачусетського технологічного інституту запропонували альтернативний варіант відбиття сонячних променів, який нібито не зашкодить Землі.

Їхня ідея полягає в тому, щоб розмістити в космічному просторі між Землею та Сонцем величезні «бульбашки» зі складної хімічної суміші з високим вмістом кремнію. У MIT припускають, що для відбиття хоча б 1,8% сонячного світла потрібно створити пліт із бульбашок розміром із Бразилію.

«Ми розробили інноваційне рішення, яке легко розгортається і повністю оборотне», — заявили дослідники, натякаючи на те, що навіть у разі невдачі їхній проект не зашкодить Землі, на відміну від розпилення аерозольних речовин у стратосфері.

Кліматологи та інженери випробували свою ідею у лабораторних умовах, які імітують відкритий космос. Автори дослідження вважають, що їхні бульбашки «можуть стати однією з найефективніших тонкоплівкових структур для відбиття сонячного випромінювання».

У середині 2000-х подібну ідею висунув астроном Роджер Енджел. Щоправда, замість «бульбашок» він планував використовувати сузір'я космічних зондів, розташовані в першій точці Лагранжа (L1) на лінії між Землею та Сонцем.

Не виключено, що найближчим часом цю роль зможе виконати повноцінне сузір'я з десятків тисяч супутників Starlink на орбіті Землі.

Хоча й у відбивальних здібностях цих апаратів вчені вже знайшли більше шкідливого, ніж корисного.