Що за «суперавіаносець» побудували в Китаї, чим це загрожує США і до чого тут Україна

Історія першого китайського авіаносця Ляонін починається… у Миколаєві. Корабель заклали у 1985 році на Чорноморському суднобудівному заводі. То був авіаносний крейсер класу Кузнєцов, який спочатку отримав назву Рига, а в 1990 році був перейменований на Варяг.

Коли у 1991 році Радянський Союз розвалився, корпус Варяга був готовий лише на 67%. Зрештою будівництво зупинилося. Недобудований гігант іржавів просто неба, поки незалежна Україна шукала хоч когось, хто б його купив. Цим «кимось» зрештою виявився Китай. (А до цього серед потенційних покупців розглядали навіть Індію та Росію…)

У 1998 році Україна продала Варяга з аукціону приблизно за 20 мільйонів доларів розважальній компанії з Макао Chong Lot. За офіційною версією, вони буцімто хотіли перетворити корпус на плавуче казино-готель. Хоча направду в Chong Lot не було реального офісу, а керували нею колишні офіцери ВМС Китаю.

Уже 2015 року гонконзьке видання South China Morning Post з’ясувало, як насправді діяли китайці. Головним посередником Пекіна виступив бізнесмен і колишній баскетболіст НВАК Сюй Цзенпін. Він літав до Києва і, за його ж словами, використовував «просочені алкоголем перемовини», щоб дотиснути угоду.

Вивезення корабля з Чорного моря було ще тією епопеєю. Туреччина 16 місяців відмовлялася пропускати гігантський корпус без двигунів через Босфор, і лише наприкінці 2001 року Анкара нарешті дала дозвіл. Потім корпус довелося тягнути буксирами довгим шляхом навколо Африканського Рогу, перш ніж він прибув-таки на китайську верф у Даляні у 2002 році.

Китайські морські інженери фактично збудували корабель наново. Радянські пускові установки для крилатих ракет, які було заплановано початковим проєктом, прибрали. Надбудову й радарний комплекс цілковито перепроєктували, а корпус відремонтували, щоб він слугував виключно як авіаносець.

25 вересня 2012 року корабель офіційно увійшов до складу ВМС НВАК під назвою Ляонін, на честь провінції, де його перебудували. Пекін позиціонував його як навчальний авіаносець — «плавучий клас» для пілотів та екіпажів палуби, які ніколи раніше не мали справи з авіаносними операціями.

Як зазначає проєкт ChinaPower, Ляонін використовує трамплін (система STOBAR) замість катапульт. Це обмежує злітну вагу його винищувачів J-15, а отже, їхній запас палива та озброєння. Але для китайського флоту він як перший авіаносець був безцінним.

Менш ніж за п’ять років після введення Ляонін в експлуатацію, а саме 26 квітня 2017 року, Китай спустив на воду свій другий авіаносець — Шаньдун — із тієї самої верфі в Даляні. Корабель, спочатку відомий як Тип 001A, став першим авіаносцем, внутрішньо збудованим у Китаї. Хоча його дизайн усе ще явно базувався на радянському класі Кузнєцов.

Шаньдун зберіг носовий трамплін і систему STOBAR, проте отримав подовжену польотну палубу, модифікований «острів» (надбудову) та трохи збільшений ангар. Завдяки цьому Шаньдун може нести більше літаків та палива, виправляючи деякі обмеження свого попередника щодо витривалості та інтенсивності польотів.

У грудні 2019 року в Саньї відбулася офіційна церемонія. Державні китайські ЗМІ нарекли Шаньдун «першим авіаносцем вітчизняного будівництва». Цей 315-метровий корабель водотоннажністю до 70 тисяч тонн використовує ті ж винищувачі J-15 та гелікоптери Z-18, що й Ляонін, але простору для них має більше.

З моменту прийняття на озброєння Шаньдун був помічений під час першого проходу через Тайванську протоку наприкінці 2019 року, у навчаннях на схід від Тайваню, а також у масштабних маневрах з «блокади» й «оточення» острова у 2023−2025 роках. У липні 2025 року за першим візитом Шаньдун у порт Гонконгу спостерігали цілі натовпи людей, писало Reuters. Незадовго до цього він брав участь у спільній операції з Ляонін.

Та все ж головним обмеженням обох авіаносців залишався трамплін. Саме він не дає літакам змоги злітати з повним бойовим навантаженням і унеможливлює використання важких літаків підтримки, як-от KJ-600. Фуцзянь зі своїми магнітними катапультами повністю розв’язує цю проблему.

Як Фуцзянь став проривом

Будівництво корабля почалося на шанхайській верфі Jiangnan Changxing у середині 2010-х років: за різними оцінками, приблизно у 2015−2017-му. Спустили на воду Фуцзянь уже 17 червня 2022 року, після чого він надовго зник, проходячи дообладнання. Перші ходові випробування відбулися 1−8 травня 2024 року, за ними — серія з дев’яти дедалі довших виходів у море.

А наприкінці 2024 року західні аналітики помітили на фотографіях палуби чорні смуги від гуми — це свідчило про те, що на неї вже сідали не тестові «заглушки», а справжні літаки.

У серпні-вересні 2025 року китайські державні ЗМІ поширювали відео, на яких винищувачі J-15T, J-35 і літак раннього попередження KJ-600 «вистрілюються» з палуби Фуцзянь за допомогою магнітних катапульт і миттєво гальмують, чіпляючись за посадкові троси. Незабаром ВМС Китаю офіційно заявили, що авіаносець досяг «повної бойової готовності палуби».

У чому суть магнітних катапульт? Старі американські та французькі авіаносці використовують парові катапульти: величезні поршні під палубою, що приводяться в рух парою високого тиску з котлів реактора. Кожна з них розганяє 25-тонний літак від нуля до 250 км/год за кілька секунд. Але для цього мережа труб має бути під правильним тиском, а це ускладнює запуск дуже легких безпілотників або надважких літаків.

Замість пари для запуску поршня, як у старих системах, Фуцзянь використовує електромагнітну систему запуску літаків (EMALS) — початково це була американська розробка General Atomics для ВМС США. Вона дає точніший контроль над швидкістю запуску, зменшує навантаження на корабель і літак, а ще може запускати важкі літаки, як-от KJ-600, з повним запасом палива та озброєння. Це також відкриває двері для використання дронів із тієї ж палуби.

Що цікаво, самі ВМС США досі не до кінця приборкали EMALS та її гальмівні механізми на своєму новітньому авіаносці USS Джеральд Р. Форд. У звітах Пентагону зазначалося, що суперносій на 13 мільярдів доларів не може надійно забезпечувати вильоти, позаяк ці ключові системи ламаються надто часто. Навіть цьогорічний звіт для Міноборони США, попри тисячі успішних запусків, констатував: «Надійність і ремонтопридатність EMALS продовжують негативно впливати на генерацію бойових вильотів та польотні операції».

Не дивно, що на тлі невтішних новин зі Штатів Пекін виставив напоказ плавну роботу власних катапульт. Фуцзянь використовує інтегровану систему живлення постійного струму середньої напруги (MVDC) — це перший випадок, коли така архітектура вийшла в море на авіаносці. Китайські державні ЗМІ навіть стверджували, що ефективність їхньої системи «на 30% вища», ніж у Форда, хоча перевірити ці цифри неможливо.

Чи зазіхає Фуцзянь на Тайвань

З назвою китайського авіаносця ще гостріше: Фуцзянь названо на честь однойменної провінції, частини узбережжя Китаю, яка «дивиться» через протоку просто на Тайвань. За офіційним поясненням, авіаносці в Китаї називають на честь провінцій, а Фуцзянь має глибокі історичні зв’язки з китайським флотом. Та є й інша версія: з нею погоджується зокрема Ху Сіцзінь, колишній головний редактор Global Times, англомовної китайської газети.

«Третій авіаносець мав би називатися Цзянсу, але пропустити Цзянсу та Чжецзян заради назви Фуцзянь — це як «ударити по горі, щоб викликати благоговіння у тигра», — вважає Сіцзінь. На його думку, назва Фуцзянь — це «попереджувальний постріл» для прихильників незалежності Тайваню.

Браян Гарт, заступник директора проекту China Power Project у Центрі стратегічних і міжнародних досліджень (США), називає Фуцзянь «великим кроком уперед для Китаю» з погляду можливостей його авіаносців порівняно з першими двома.

«[Китайці] хочуть, щоб [їхні] авіаносці відігравали певну роль у розширенні стратегічного периметра далі від Китаю, і одна з важливих функцій авіаносця полягає в розширенні діапазону контролю Китаю за діяльністю в повітрі, на морі та під водою».

Як пояснює Ґреґ Полінг, директор Азійської ініціативи з морської прозорості в Центрі стратегічних та міжнародних досліджень, завдяки власним літакам-розвідникам (KJ-600) Фуцзянь має змогу не «діяти наосліп», коли вийде за межі досяжності наземної підтримки. А це дає вже Пекіну змогу кинути виклик США в таких районах, як-от другий ланцюг островів біля Гуаму, де Штати мають стратегічно важливі військові об'єкти.

Однак прийняття на озброєння — це лише проміжний етап: справжнім випробуванням буде подальша інтеграція катапульт, гальмівних систем і нового авіакрила в єдину боєздатну групу. «Я думаю, що мине щонайменше ще рік, перш ніж Фуцзянь досягне повної операційної спроможності», — сказав Бен Льюїс, засновник платформи PLATracker, що впорядковує дані діяльності НВАК.

Агентство Reuters наводить заяву сінгапурського дослідника оборони Колліна Коха: той каже, що на офіційних кадрах J-15 злітали з катапульт без озброєння — тобто операції, найімовірніше, проводили ще на ранній стадії випробувань.

США — досі лідер?

У рейтингу Global Fire Power на США припадає 11 повнорозмірних авіаносців — це 55% потужності світового авіаносного флоту. Далі — Китай зі своїми трьома (15%). Індія, Італія та Велика Британія експлуатують по два (10%). І ще кілька країн, зокрема Росія, мають принаймні один корабель, здатний нести літаки.

Палуби «суперносіїв» розділімо на три родини. Ляонін і Шаньдун належать до категорії STOBAR — короткий зліт, але посадка на трос: літаки стартують з трампліна під власною тягою і чіпляються за трос при посадці. Два авіаносці Індії, модернізований Вікрамадітья (закладений ще в Миколаєві) та новий Вікрант також використовують трампліни STOBAR.

Британський клас Квін Елізабет або японський Ідзумо належать до табору STOVL: короткий зліт і вертикальна посадка. Вони використовують літаки F-35B, які злітають із трампліна, а сідають вертикально або з дуже коротким пробігом — майже як гелікоптери. Втім, та ж Єлизавета не має ні катапульт, ні тросів, тож не може запускати важкі літаки раннього попередження.

Лише американські класи Німіц і Джеральд Р. Форд, французький Шарль де Голль і тепер Фуцзянь є кораблями CATOBAR. Вони використовують катапульти для запуску та троси для посадки, що дає їм можливість запускати і приймати повністю завантажені важкі літаки.

Десять кораблів класу Німіц та їхній наступник Форд при повному навантаженні мають понад 100 тисяч тонн. Вони оснащені двома ядерними реакторами, що дає їм практично необмежену дальність і величезні запаси енергії. Ці реактори приводять у рух парові турбіни, які видають сумарну потужність близько 260 тисяч кінських сил, штовхаючи корпус зі швидкістю майже 56 км/год. Дозаправляти їх не потрібно — паливні стрижні розраховані на десятиліття.

Китайський Фуцзянь улаштований інакше. За допомогою вбудованої електричної силової установки він спалює викопне паливо для приводу генераторів, а вже вони дають електрику і на гвинти, і на катапульти. Це технічно простіше, ніж реактор, але міцно прив’язує корабель до «потягу» з танкерів і кораблів постачання.

ВМС США за законом мають підтримувати флот з 11 авіаносців — це дозволяє тримати у морі дві-три ударні групи, поки решта проходять ремонт і підготовку.

«Авіаносець є символом Америки і дуже помітним засобом стримування по всьому світу. Усі знають, коли авіаносець перебуває поблизу або навіть наближається. Зазвичай це означає, що ми маємо більші повітряні сили, ніж будь-де інде», — заявляв віцеадмірал Деніел Чівер у серпні цього року.

Коли у 2023 році спалахнула війна між Ізраїлем та ХАМАС, Вашингтон відправив до східного Середземномор’я одразу дві авіаносні ударні групи (спершу Форд, пізніше Ейзенхауер). Фактично це було сигналом не стільки для бойових вильотів, скільки для Ірану та Хезболли не розширювати конфлікт.

Сьогодні та ж сама логіка працює в Азії. Китай почав використовувати Ляонін і Шаньдун як символи, проводячи їх через протоки в Тихий океан і на схід від Тайваню під час великих навчань. Індія наслідувала цей приклад: у 2023 та 2024 роках її флот провів в Аравійському морі навчання з двома своїми авіаносцями «на позір» китайським адміралам.

Коли Сі Цзіньпін, уже маючи в строю два суперносії, ступив на палубу третього, названого на честь провінції навпроти Тайваню, це стало черговим сигналом як для Заходу, так і для самого острова. Відтепер КНР, хоч і досі явно відстає від США, міцно посідає друге місце у світовій лізі авіаносців — ось тільки чи надовго це?