Незвичайний шлях у космос. Як і чому NASA досліджує найглибоководніші точки на Землі

Найглибша частина океану називається ультраабісаль — вона розташована на глибині від 6 тис. до 11 тис. метрів, а загалом її площа еквівалентна розміру Австралії. Саме на цій глибині життя набуває зовсім екстремальних форм і явно відрізняється від будь-якої іншої зони. І, звичайно ж, саме ця зона є важкодоступною для дослідників — справа не тільки в глибині, а в дуже сильному тиску, якого не витримає практично жоден земний апарат.

Довгий час морські біологи сумнівалися, що в найглибших точках океану життя в принципі можливе — нібито там дуже холодно та темно. Однак дослідження океанського дна, проведені в 1977 році, показали, що припущення були неправильними. Тоді команда американських дослідників відправила на дно Тихого океану дистанційно керований апарат, який зумів зафіксувати великі екосистеми, де панувало життя.

Саме тоді вчені зрозуміли, що не всім живим організмам на нашій планеті потрібне Сонце. Пізніші дослідження виявили в організмі глибоководних видів п'єзоліти — ферменти, які запобігають руйнуванню їх організмів через неймовірний тиск, який інакше буквально витиснув би усі клітини з організму.

Згодом вчені замислилися — якщо подібні організми існують в екстремальному середовищі на Землі, то чому вони не можуть зародитись у схожих умовах інших світів?

Взяти, наприклад, Європу — один із супутників Юпітера, на якому існують усі інгредієнти для зародження життя. Її поверхня повністю покрита льодом, проте під ним ховаються величезні океани, які містять у два рази більше води, ніж усі океани Землі разом узяті. Вчені припускають, що там може бути кисень, а тиск під водою може досягати тих самих рівнів, що і в ультраабісалі на Землі. Те саме можна сказати і про Ганімед і Каллісто -— ще два супутники Юпітера, а також про супутники Сатурна — Титан і Енцелад.

«Дно океанів — ідеальний випробувальний полігон для розроблення технологій, які знадобляться нам для успішної місії в один із подібних океанських світів», — говорить Рассел Сміт, інженер з Лабораторії реактивного руху НАСА. Сміт працює над створенням Орфея — це автономний підводний апарат нового покоління, який зможе вивчити найглибші місця на Землі. Вчені впевнені — цей апарат допоможе нам краще зрозуміти не лише підводний світ на нашій планеті, а й стане важливою сходинкою вивчення позаземних світів.

У 2014 році попередник Орфея — апарат Нерей — був загублений на глибині 10 кілометрів у жолобі Кермадек. Імовірно, це сталося через те, що він не витримав тиску води, яка буквально зім'яла його як людина стискає і розриває папірець.

Орфей буде відносно невеликим та легким апаратом, який завдяки своїй маневреності зможе проникати у незвідані раніше місця морського дна. Головною його метою буде пошук та класифікація ДНК навколишнього середовища та хімічних речовин у воді, щоб вчені краще розуміли умови життя навколо та на самому океанічному дні. Для цього робот повинен бути повністю автономним, а також здатним витримувати різкі перепади температур і неймовірний тиск, що досягає 17 тис. кг на квадратний сантиметр.

Ще одна важлива місія NASA — Subsea (Systematic Underwater Biogeochemical Science and Exploration Analog). У її межах було виконано вже відразу два занурення дистанційно керованих апаратів до гідротермальних джерел у Тихому океані. Вчені хочуть краще зрозуміти їх геологію та хімічний склад, а також вивчити життя, яке розвивається неподалік них.

Справа в тому, що температура води на глибині навряд чи вища за точку замерзання, тоді як гідротермальні джерела (відомі також як чорні курці) «плюються» водою, що досягає 400 °C.

Вчені вважають, що вивчення подібних екосистем важливо, щоб розуміти, з чим ми зіткнемося в майбутньому, під час дослідження інших світыв у Сонячній системі. Навіть якщо вони відбудуться за кілька десятиліть. Однак також такі підводні місії є важливими і для того, щоб подивитися по-новому на нашу Землю. Якщо хочемо боротися за чистоту океанів та їхнього середовища, ми повинні розуміти, як воно живе.