Команда під керівництвом Іена Траніелло з Університету Іллінойсу в Урбана-Шампейн (США) показала, що низка генів, які впливають на комунікацію бджіл, пов’язані з тими самими ділянками геному, що раніше асоціювали з соціальною поведінкою людини. Це свідчить про наявність дуже давніх молекулярних механізмів, збережених у різних видів протягом понад 600 мільйонів років еволюції.

У соціальних видів, зокрема й у людей, існують індивідуальні відмінності в рівні спілкування: одні особини більш комунікабельні, інші схильні до меншої взаємодії. Хоча на це впливають середовище, попередній досвід і статус, роль генетики залишалася недостатньо вивченою.

Щоб заповнити цю прогалину, вчені поєднали секвенування геному, аналіз експресії генів у мозку та автоматизовані спостереження. Вони зібрали 357 дорослих бджіл із трьох колоній Apis mellifera, прикріпивши до кожної крихітні штрихкоди для відстеження поведінки у вуликах зі скляними стінками. Такий підхід дозволив відстежувати соціальні взаємодії майже протягом усього життя комах.

Повне секвенування геному виявило 18 генетичних варіантів, пов’язаних із тенденцією ділитися поживною рідиною з сусідами — поведінкою, відомою як трофалаксис. Частина цих варіантів розташована у генах neuroligin-2 та nmdar2, гомологічних генам, які раніше пов’язували з аутизмом у людей. Транскриптомний аналіз додатково показав понад 900 генів, рівень експресії яких зростав зі збільшенням частоти контактів між бджолами.

Автори наголошують: попри те, що соціальна поведінка формувалася у людей і бджіл незалежно, збережені спільні генетичні риси можуть відображати базові структурні елементи соціального життя. Це відкриття не лише поглиблює розуміння еволюції соціальних систем, а й демонструє потенціал комбінації автоматизованого моніторингу, секвенування ДНК і транскриптоміки для пошуку універсальних молекулярних механізмів.