Поховальний ритуал. Археологи виявили найдавнішу підтверджену кремацію дорослої людини

Результати дослідження опублікували в науковому журналі Science Advances.

Обвуглені людські рештки датуються приблизно 9 500 роками. Дослідження показало, що це була жінка віком від 18 до 60 років на момент смерті. Її тіло спеціально підготували до кремації та спалили на великому поховальному вогнищі, яке підтримували багато годин. Усе це відбувалося в межах свідомо організованого поховального ритуалу.

Місце, де знайшли рештки, використовували для обрядів, пов’язаних зі смертю, щонайменше 8 тисяч років. Команда під керівництвом антропологині Джессіки Серезо-Роман з Університету Оклахоми називає знахідку «найдавнішим доказом навмисної кремації в Африці та найстарішим у світі підтвердженим поховальним вогнищем для дорослої людини, знайденим на місці спалення».

Дослідники зазначають, що відкриття змінює уявлення про поховальні обряди мисливців-збирачів. Воно показує, що їхні ритуали могли бути значно складнішими, ніж вважалося раніше. Така кремація вимагала планування, будівництва вогнища та збирання великої кількості дров, щоб підтримувати вогонь протягом тривалого часу.

Постійне використання цього місця також свідчить про спільну соціальну пам’ять і, ймовірно, елементи вшанування предків — практики, які раніше вважали нехарактерними для мобільних спільнот мисливців-збирачів.

Найдавніші відомі навмисні поховання людей датуються приблизно 78 тисячами років, однак ранні приклади кремації трапляються рідко. Найстаріші кремовані людські рештки, знайдені біля озера Манго в Австралії, мають вік близько 40 тисяч років, але слідів поховального вогнища там не виявили.

Археологічна пам’ятка HOR-1 у Малаві використовувалася людьми близько 21 тисячі років. У період між 16 000 і 8 000 років тому її застосовували для поховальних практик. Загалом там ідентифікували рештки щонайменше 11 осіб, але лише одна з них має ознаки кремації перед похованням. Її умовно назвали Hora 3.

Знайдені фрагменти: кістки кінцівок, частини хребта, таза та фаланги пальців, разом із великим шаром попелу дозволили відтворити хід ритуалу. Сліди обпалення та тріщини на кістках свідчать про тривалий вплив дуже високої температури. Порізи на кістках вказують, що деякі частини тіла відокремили ще до спалення.

Зміни кольору кісток показують, що їх рухали під час кремації — ймовірно, коли вогонь розпалювали та підтримували. При цьому череп і зуби не знайдені, що може означати, що голову відокремили до спалення. Подібні практики вже фіксували на інших пам’ятках регіону й пов’язують з обрядами пам’яті та вшанування предків.

Обсяг і склад попелу відповідають вогнищу, для якого використали щонайменше 30 кілограмів сухої деревини, трави та листя. Це означає значні витрати ресурсів і довготривале горіння. Шари попелу над рештками також показують, що це саме місце використовували для вогнищ ще протягом кількох сотень років після кремації.

На думку вчених, HOR-1 був так званим «постійним місцем» — ділянкою, до якої поверталися знову і яка мала зв’язок із територією та пам’яттю про предків. Дослідники підкреслюють, що ці практики виникли ще до появи землеробства і свідчать про складні ритуали та координацію всередині спільнот мисливців-збирачів у тропічних регіонах.