США збили повітряну кулю-шпигуна, яку міг використовувати Китай. Що це за технологія?

У Пентагоні повідомляють, що повітряна куля пройшла довгий шлях. Так, вона вилетіла з Китаю, пролетіла до Алеутських островів що на Алясці. Після цього повітряна куля протягом кількох днів летіла через північний захід Канади, після чого прилетіла до штату Монтана, де висіла кілька днів.

У Пентагоні зазначили, що вже сконтактували з Пекіном через різні канали з цього приводу. Американські військові впевнені, що за запуском повітряної кулі стоїть Китай.

Примітно, що вже за кілька днів державний секретар США Ентоні Блінкен вперше за шість років мав відвідати Китай. Новий шпигунський скандал навряд сприятиме покращенню і без того доволі холодних відносин між країнами, адже Блінкен уже відклав свою поїздку.

Чому ця технологія повертається?

Китай вкладає чималі кошти у розвиток інновацій і точно має супутники, які дають їм можливість спостерігати за територією США. Проте річ тут не стільки в інноваційності підходу.

Вперше повітряні кулі у військових цілях використовували ще у ХІХ сторіччі. Наприклад під час громадянської війни в США, члени Союзу спостерігали за військами Конфедерації. Пізніше США і СРСР використовували повітряні кулі під час Холодної війни.

Останні досягнення в мініатюризації електроніки означають, що тепер повітряні кулі знову можуть стати корисними для шпигунів та розвідників. Сучасні повітряні кулі можуть бути оснащеними камерами, радарами та сонячними батареями, що дозволяє автономно проводити зйомку певної місцевості.

Зазвичай вони працюють на висоті від 24 тис. до 37 тис. метрів, де вони не можуть стикнутися із комерційним авіатранспортом, який літає значно нижче. Тобто, помітити їх не так просто, як інші повітряні об'єкти.

Джон Блексленд, професор міжнародної безпеки та досліджень розвідки в Австралійському національному університеті пояснює, що використання супутників стало настільки очевидним, що до них усі звикли. Зараз активно розвивається антисупутникова зброя — як кінетична (тобто, ракети), так і лазерна. Тобто, в разі необхідності у сучасних армій на кшталт американської чи китайської є можливість вивести з ладу дорогоцінне обладнання ворога — варто не забувати, що конструювання та запуск супутника у космос вартує сотні мільйонів доларів.

Інша справа повітряні кулі. Хоча вони й не є настільки стабільними з точки зору можливості постійно підтримувати спостереження, як супутники, вони є значно дешевшими. А зібрати та запустити повітряну кулю значно легше та швидше, ніж супутник.

До того ж, супутник летить за чітко визначеною та заданою територією. Натомість повітряною кулею можна керувати за допомогою бортового комп’ютера — звичайно, вона не полетить куди захоче оператор, проте певні можливості для маневру завдяки вітровим потокам у нього будуть. До того ж, якщо повітряна куля «знаходить» якийсь цікавий об'єкт, вона може зависнути над ним і продовжувати вести спостереження — супутник такої можливості не має.

Останніми роками США також тестували повітряні кулі-шпигуни, проте вони робили це на власній території. Китай же зробив це демонстраційно — адже малоймовірно, що китайські військові були впевнені, що їхню повітряну кулю ніхто не помітить, зазначає Блексленд.

Чого хотів Китай?

Блексленд вважає, що Китай переслідує кілька цілей, запускаючи повітряні кулі над США. Перша — збентежити американців. Друга — продемонструвати, що вони також розвивають цей напрямок, причому роблять це за рахунок імітації американських технологій.

«Китайські спецслужби — майстри імітацій. Вони дуже добре вміють вивчати технології, а потім відтворювати її у себе», — пояснює експерт. За його словами, шпигуни Китаю працюють «у промислових масштабах», збираючи розвідувальну та технологічну інформацію невеликими порціями, що дозволяє зрештою відтворити детальну картину.

Приємним бонусом був би збір розвідувальної інформації за допомогою повітряної кулі, наприклад про системи зв’язку та радари, які використовує армія США. Враховуючи, що в Монтані та сусідніх штатах розташовані бази, де знаходяться міжконтинентальні балістичні ракети США, а також бази стратегічних бомбардувальників, це дійсно може бути правдою, зазначають експерти.

Проте, за словами аналітика з питань безпеки Олександра Нілла, цей потенціал був значно обмежений, і в Китаї навряд всерйоз розраховували отримати якусь цінну інформацію у такий спосіб.

Чому американці не збили повітряну кулю одразу?

Винищувачі, зокрема F-22, були готові, проте військове керівництво, включно з головою Об'єднаного комітету начальників штабів генералом Марком Міллі, порадили президенту Джо Байдену не віддавати наказ про знищення повітряної кулі. Це пояснюють тим, що повітряна куля не становить жодної загрози ні для людей, ні для цивільної авіації, ні навіть з точки зору розвідки. А уламки від об'єкту могли становити загрозу для цивільних.

Водночас, якщо американцям вдасться посадити її на своїй території, вони зможуть дізнатися більше інформації про неї. Звичайно ж, представники американської армії наголошують, що в разі необхідності, якщо ситуація різко зміниться, повітряну кулю буде збито.

Зрештою, не варто також виключати варіант, що уся ця ситуація є звичайною випадковістю. Блейк Герзінгер, експерт з оборонної політики Індо-Тихоокеанського регіону в Американському інституті підприємництва, зазначає, що «існує певна імовірність» того, що повітряна куля втратила контроль і опинилася там, де «Пекін не очікував».

У Китаї заявили, що вивчатимуть ситуацію та просили «не спекулювати» щодо цієї теми.

Пізніше міністерство закордонних справ Китаю вийшло з заявою, що повітряна куля є цивільним об'єктом та використовувалася для різноманітних дослідів, зокрема моніторингу погоди. У США вона потрапила, бо має «обмежені можливості керування», а тому через вітер куля «відхилилася від запланованого курсу».

Китай шкодує про ненавмисне входження дирижабля в повітряний простір США, повідомили у міністерстві.