Недооцінені шедеври. 10 поганих ігор, які напевно заслуговують на другий шанс

The Order: 1886

Висуваю сміливу тезу: The Order: 1886 — це приємна гра. Так, недоліків у ній хоч греблю гати. Тут і швидкоплинність, і жахливий штучний інтелект ворогів, і змазана кінцівка, і невдала постановка фінального бою, і епізоди з повільною ходьбою.

Але я навіть серед сучасних проєктів рідко зустрічаю настільки густу й унікальну атмосферу. Помісь стімпанку і теслапанку вкупі з кінематографічною графікою викликають непідробне захоплення. Альтернативний Лондон хочеться розглядати під час кожної місії, адже він відчувається цілісним архітектурним витвором.

Сюжет у грі теж непоганий і демонструє новий погляд на історію Ордена лицарів Круглого столу, які стоять на сторожі Британії. А чудовим персонажам зі своїми принципами і характерами вдається прив’язати до себе за чотиригодинне проходження. Звичайно, на релізі The Order: 1886 цінник у $60 виглядав, як невдалий жарт. Користувачі вважали вартість занадто високою для настільки швидкоплинної і аж ніяк не ідеальної гри. Але зараз за 200−300 гривень на розпродажі проєкт точно варто взяти. Два приємні вечори в The Order: 1886 вам гарантовані.

Mafia III

Напевно зараз багато хто подумав: «Як ця смішна спроба скопіювати GTA V потрапила в рейтинг? Це взагалі не Mafia». Теза загалом справедлива. Гра дійсно не рівня як попереднім частинам серії, так і хіту Rockstar Games. Грінд, порожній відкритий світ, спірний вибір головного героя, технічні недоліки — з таким переліком проблем у Mafia III не було шансу на успіх.

Однак зараз пристрасті навколо проекту вляглися, і можна спокійно його оцінити. Оновлення виправили баги і підтягнули оптимізацію, тож до комфорту більше немає питань. Протагоніст в антуражі проєкту має непоганий вигляд — ми вже маємо набагато гірші приклади. Он на New Tales from the Borderlands подивіться, хоча краще не варто.

А ось грінд і порожній відкритий світ нікуди не поділися. Однак ці мінуси врівноважує гідна постановка оповідання і загалом непогані перестрілки. Якщо слідувати строго за сюжетом, то Mafia III здасться цікавою грою, яку для чогось спробували штучно розтягнути. Та й мафіозні розбірки в ній показані цілком у дусі серії.

Alpha Protocol

Це взагалі зразкова шпигунська RPG з нелінійністю і несподіваними поворотами. За сюжетом користувачам необхідно в ролі спеціального агента Майкла Тортона розслідувати збиття пасажирського авіалайнера. Теракт вчинило терористичне угруповання «Аль-Самад» із застосуванням новітньої американської ракети.

Сюжет виконаний у дусі найкращих представників жанру. Є інтриги, зради й атмосфера постійної недовіри укупі з напруженням. Здавалося б, за таких характеристик Alpha Protocol мала потрапити не сюди, а в рейтинг забутих шедеврів. Але, на жаль, жодної помилки немає: крім сюжету, інші частини гри виконані огидно.

Геймплей нудний, а місцями — вторинний і зламаний. У постановці місій навіть не пахне різноманітністю, та й баги не сприяють приємним враженням. З Alpha Protocol, на відміну від Mafia III, їх так і не вичистили. Ось і виходить, що заради шикарного сюжету доводиться терпіти все решта. Любителям шпигунських трилерів точно варто пройти гру, адже історія окупить витрачений час. А решта можуть хоча б спробувати — раптом вдасться перейнятися таким не ідеальним шармом Alpha Protocol.

Resident Evil 6

«Шістка» справедливо вважається однією з найгірших частин серії. Чому так сталося, здогадатися нескладно. Гра з горору з елементами виживання перетворилася на повноцінний шутер. Це особливо відчувається в кампанії Кріса Редфілда. Біжи, стріляй, вирішуй нескладні головоломки з партнером — ось і весь геймплей у Resident Evil 6.

Такий ігровий процес міг би підійти для якоїсь Halo або Gears, але точно не для знаменитої серії Capcom. Фанатів проєкт розлютив, і вони змішали його з фекаліями в усіх куточках інтернету. Але якщо прибрати з назви слова Resident Evil, то все раптово зміниться.

Загалом геймплей у шістці непоганий. Стріляти приємно, а кооператив скрашує протистояння із зомбі та іншими мутантами. Сюжет виїжджає за рахунок взаємодій між персонажами і постійної зміни локацій. Ще можна відзначити добре реалізованих босів і різницю в динаміці між чотирма кампаніями. Тож забудьте, що Resident Evil 6 — це Resident Evil, хапайте товариша або подругу і гайда рятувати світ від вірусів і лиходіїв. Розвага точно буде не з найгірших.

Deadly Premonition

Тут загалом ситуація, як з Alpha Protocol. Сюжет — шикарний. Містична історія про розслідування вбивства в селі Грінвейл у ролі детектива Френсіса Йорка Моргана вміє здивувати. Як мінімум кілька сюжетних поворотів у грі змусять широко розкрити очі. А загальний перебіг подій завжди інтригує і тримає в напруженні.

В іншому Deadly Premonition дає спектр відчуттів на шкалі від дискомфорту до болю. Бойова система лежить десь на її початку, а управління і дослідження світу — в кінці. Цей горор виконано у найгірших традиціях японських ігор 2010-х років, де головним суперником завжди ставала камера.

За підсумком проходження від сюжету Deadly Premonition залишається багато яскравих вражень, хоча в процесі постійно виникає бажання все кинути і піти дивитися «Твін Пікс». Та сама атмосфера, але без зайвих заморочок. Тому краще грати короткими сесіями і концентруватися саме на сюжеті. Тоді проєкт здасться гідним витраченого часу.

Spec Ops: The Line

Завершує парад ігор з чудовим сюжетом і огидним геймплеєм Spec Ops: The Line. Хоча тут ситуація ближча до The Order: 1886, ніж до Alpha Protocol і Deadly Premonition. Ігровий процес не викликає печіння в п’ятій точці і не змушує боротися з управлінням. Він просто слабкий: противники не чинять особливого опору, стрілянина з укриттів виконана примітивно, а зброя в руках абсолютно не відчувається.

Однак сюжет про порятунок американських солдатів у зруйнованому Дубаї справді затьмарює недоліки. Те, що починалося, як звичайний бойовик, перетворилося на потужне антивоєнне висловлювання. Історія в Spec Ops: The Line просякнута простою, але дуже важливою думкою: «Навіть найстійкіший боєць може зламатися, якщо довго триматиме в руках зброю».

Цю гру потрібно викладати в російських школах з підліткового віку. І особливо акцентувати увагу на епізоді із забороненим міжнародними конвенціями фосфором, який окупанти так люблять застосовувати.

Syndicate

Дуже не хотілося додавати шутер 2012 року в цей список. Суб'єктивно він здається мені взагалі шикарним. Чого тільки варта одна стрільба з можливістю нальоту зламувати супротивників. Головний герой здатний перетворити ворогів на союзників або змусити їх вчинити самогубство. А зброя в грі відчувається напрочуд добре завдяки віддачі та реалістичним звукам.

Однак сюжет і технічний стан усе запороли. Спочатку історія інтригує, але розвивається і закінчується занадто зім'ято. Отримувати задоволення від перестрілок заважали світлові ефекти, які мали підкреслювати атмосферу. Але в результаті вони тільки дратували. Та й дизайн оточення здавався посереднім і шаблонним навіть за мірками 2012 року.

Але Syndicate все одно варто дати другий шанс. Просто потрібно покопирсатися в налаштуваннях перед проходженням, а потім сконцентруватися на стрільбі. Від 6 до 8 годин динамічного місива супротивників гра гарантує.

Assassin’s Creed Unity

Assassin’s Creed Unity — це своєрідний Дволикий із коміксів про Бетмена. Один бік — красивий і привабливий. Сюди належить шикарний дизайн Парижа з дуже детальною архітектурою, прийнятний сюжет, у якому ще досі беруть участь асасини, а не як в останніх частинах, детективні завдання і паркур.

Але щойно Unity повертається іншим боком, хочеться бігти якомога далі. На темному боці гри мешкають до остраху одноманітні активності у відкритому світі, шаблонна постановка завдань, прості битви і технічна складова. Баги з 2014 року так і не виправили: я минулої осені проходив проєкт і кілька разів намертво застрягав у текстурах.

Однак варто почати більше дивитися на приємний бік, і недоліки Unity відходять на задній план, стаючи менш помітними. Головне, не забувати озиратися на всі боки, щоб пройматися духом революційного Парижа. А він тут витає на кожній локації.

Beyond: Two Souls

Проєкт не дарма вважається найслабшим серед усіх інтерактивних фільмів Quantic Dream. Сюжет гри присвячений дівчині Джоді Голмс, усередині якої живе привид Айден. Історія демонструє дитинство головної героїні, роботу в ЦРУ та інші епізоди. Однак розробники переборщили з драмою.

Гра всіяна спробами вичавити з користувачів співчуття. Градус сльозливості швидко долає максимальну позначку, і розповідь починає здаватися фальшивою. Це і робить Beyond: Two Souls поганим твором.

Але якщо відкинути драму, то можна отримати задоволення від деяких сюжетних перипетій за участю цікавих персонажів. Є в грі й напружені епізоди, в яких крапелька адреналіну впорскується в кров. А геймплей у проєкті зазвичай не змушує напружуватися, тож для розслабленого проведення часу Beyond: Two Souls саме те.

Scorn

Завершує перелік майже новинка: горор з елементами пригоди та шутера Scorn. Гра ще на стадії розробки підкорила аудиторію своїм візуальним стилем. Оточення в проєкті, немов зійшло з полотен Ганса Гігера і Здзіслава Бексіньського. Жива плоть, поєднана з холодними страхітливими механізмами, створювала сильне враження.

І знаєте, як арт-інсталяція Scorn цілком працює. У грі приємно повільно ходити, роздивлятися оточення і намагатися зрозуміти, які смисли заклали розробники в дизайн локацій і окремі сюжетні епізоди.

Але щойно справа доходить до боїв, стає дуже неприємно. Особливо це стосується фрагментів, коли доступний тільки місцевий аналог відбійного молотка. Через реалізацію цієї зброї будь-яка сутичка може закінчитися смертю з поверненням на контрольну точку.

Далі надто краще не стає, незважаючи на розширення арсеналу. А бій з єдиним босом у Scorn взагалі виглядає, як помилка геймдизайну. Тому всіх ворогів у грі краще просто оббігати. Благо майже завжди це можна зробити без зайвих проблем. Тоді вдасться позбутися чинників роздратування і насолодитися прекрасним оточенням.