Це відкриття стало можливим завдяки даним супутникової місії GRACE (Gravity Recovery and Climate Experiment), яка працювала з 2002 по 2017 рік. Два супутники місії фіксували найменші зміни гравітації, відстежуючи відстань між собою під час обльоту планети. І хоча GRACE була створена для моніторингу водних мас — танення льодовиків, виснаження підземних вод — вона несподівано виявила сигнал, що походить із глибини Землі.

За словами геофізиків під керівництвом Ізабель Панет з Університету Густава Ейфеля в Парижі, аномалія виникла біля західного узбережжя Африки. Вони припускають, що причина — не поверхневі явища, як океанічні течії чи танення льоду, а зміни в твердому тілі Землі.

Ймовірно, у нижній мантії відбулася фазова трансформація мінералу під назвою перовськіт. Під екстремальним тиском він може переходити в щільнішу форму, змінюючи розподіл маси навколо себе — як губка, яку стиснули, і вода всередині перемістилась. Цей процес міг викликати хвилі напруги, які деформували зовнішнє ядро Землі — приблизно на 10 сантиметрів. Звучить незначно, але для планети це справжній тектонічний «тремор».

Зовнішнє ядро складається з розплавленого заліза та нікелю. Його рухи — ключ до генерації магнітного поля Землі. Тож навіть невеликі деформації можуть змінити потоки всередині ядра, а отже — вплинути на магнітне поле, яке захищає нас від сонячного вітру.

Хоча зв’язок між гравітаційним зсувом і магнітними коливаннями поки що залишається гіпотетичним, це відкриття стало першим переконливим доказом того, що динамічні процеси на межі мантії та ядра можуть бути швидкими — і помітними в межах людського життя.

Глибини Землі — одна з найбільш загадкових частин нашої планети. Ми не можемо пробурити свердловину до ядра, а сейсмічні хвилі дають лише обмежену інформацію. Саме тому гравітаційні дані — хоч і часто недооцінені — стають новим інструментом для дослідження внутрішньої структури Землі.

Місія GRACE та її наступниця GRACE-FO відкрили нове вікно для спостережень. У майбутньому вчені планують поєднувати гравітаційні дані з сейсмічними, магнітними та іншими супутниковими спостереженнями, щоб створити більш повну картину того, як працює «двигун» нашої планети.

Наразі незрозуміло, чи був цей гравітаційний зсув одиничним явищем, чи він є частиною більшого циклічного процесу. Якщо вдасться виявити подібні аномалії в майбутньому — особливо ті, що пов’язані з магнітними або поверхневими змінами — це може кардинально змінити моделі, які описують внутрішню динаміку Землі.