Як римлянам це вдалося. Храм Венери простояв майже 2 тисячі років на вулкані
Храм Венери в Байї (Фото: Wikimedia)
Храм Венери в Байї, що розташований у вулканічній зоні Флегрейських полів на півдні Італії, майже 2 тисячі років дивує науковців своєю міцністю. Попри численні вулканічні виверження та нестабільність ґрунту, споруда збереглася надзвичайно добре. Нове дослідження, опубліковане в журналі Geoheritage, пояснює, чому саме.
Команда дослідників взяла зразки матеріалів із колишнього великого басейну термального комплексу. Вони проаналізували різні елементи: вапняні розчини, цеглу, будівельний камінь, туф, вулканічну шлаку, лаву та висоли (соляні нашарування).
Автори зазначили: «Мета цього дослідження — охарактеризувати геоматеріали, використані під час будівництва Храму Венери». Вчені хотіли з’ясувати не дизайн чи зовнішній вигляд, а саме технічні прийоми, завдяки яким споруда пережила століття.
Дослідники встановили, що основою римського будівництва був вапняний розчин, але змішаний із уламками вулканічних порід, зокрема з Неаполітанського жовтого туфу. Коли така суміш вступала у реакцію з водою, вона ставала гідравлічним розчином, тобто могла тверднути навіть під дією вологи та з часом лише міцнішала.
Під мікроскопом видно, що матеріал ставав сильнішим, навіть якщо в ньому залишалися «кишені» нерозчиненого вапна.
Цегла також містила вулканічні домішки. Її склад — кварц, слюда, оксиди заліза та гематит — надавав їй характерного червонуватого кольору й вимагав середньої температури випалу.
Особливо цінним матеріалом виявилася легка вулканічна шлака, яку римляни використовували у верхніх частинах храму. Дослідники зазначили, що вона була «найбільш вражаючим будівельним матеріалом у храмі». Її привозили навіть із Везувію. Вона значно полегшувала конструкцію, зменшуючи навантаження на нижні рівні.
Важливою для майбутньої реставрації стала інформація про висоли. Вони виявилися звичайною кухонною сіллю. Коли піднімається волога, сіль розчиняється, і це допомагає фахівцям зрозуміти, як поводиться поверхня стін і як краще її відновлювати.
Римські інженери не шукали простих шляхів: вони навмисно використовували складні суміші та привозили матеріали здалеку, щоб зробити споруду максимально міцною. Їхня мета — збудувати конструкцію «на віки». Сьогодні вчені вивчають ці стародавні методи з великою повагою, адже вони демонструють глибоке розуміння властивостей природних матеріалів.
