Таким чином, при існуючих двигунах політ на Марс, безумовно, є складним завданням, але все ж можливий.

Одна з основних проблем при відправці місії астронавтів на Марс — це загроза, яку представляє собою випромінювання частинок Сонця, зірок і галактик. Ці частинки можуть збільшити ризик раку або викликати гостру променеву хворобу під час місій.

Дослідження об'єднало геофізичні моделі випромінювання частинок з моделюванням того, як воно вплине на космічний корабель і його пасажирів.

Розрахунки показують, що товщина щита космічного корабля може зіграти ключову роль в поїздках. Хоча товстий матеріал може допомогти захистити космонавтів, занадто товстий матеріал може збільшити їх дози опромінення.

В середньому політ на Марс займає близько дев’яти місяців, тому, залежно від часу запуску і доступного палива, людська місія може досягти планети і повернутися на Землю менш ніж за два роки.

Дослідники також підрахували, що оптимальним часом для польоту на Марс є пік сонячної активності. Розрахунки вчених показують, що можна захистити космічний корабель, що прямує на Марс, від енергійних частинок Сонця, тому що під час сонячного максимуму найбільш небезпечні частинки з далеких галактик відхиляються підвищеною сонячною активністю.

Юрій Шпріц, дослідник-геофізик Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі і співавтор дослідницької роботи, сказав, що подорож можна буде здійснити менш ніж за два роки: «Це дослідження показує, що хоча космічне випромінювання накладає суворі обмеження на те, наскільки важким може бути космічний корабель і час запуску, а також демонструє технологічні труднощі для польотів людей на Марс, така місія все ж життєздатна».

Раніше НВ писав, що вчені NASA з’ясували, чому на Марсі складно виявити ознаки прадавнього життя.

Астрономи, вивчаючи дані з марсохода Curiosity, отримали нові докази того, що повільно висихаюча вода просочувалася крізь грунт, залишивши свої сліди на гірських породах.

Нова стаття збагачує розуміння вчених про те, де гірські породи зберегли, а де — знищили свідоцтва минулого Марса і можливі ознаки прадавнього життя, відзначили вчені NASA.

Точно встановлено, що мільярди років тому Марс був домом для озерних систем, які могли підтримувати мікробне життя. У міру зміни клімату на планеті одне таке озеро — в кратері Гейла на Марсі - повільно висихає. Вчені отримали нові докази того, що надсолона вода, або розсоли, просочувалася глибоко через тріщини між зернами грунту на висушене дно озера і змінювала шари глинистих мінералів під ними.