Храм Зевса й підводне селище. ТОП-5 археологічних відкриттів 2025 року
Археологія (ілюстративне) (Фото: Unsplash)
Сучасні розкопки дають змогу доторкнутися до таємниць, які залишили по собі давні цивілізації. Ось п’ятірка найяскравіших знахідок, про які NV писав цьогоріч.
2025-й виявився напрочуд щедрим на історичні таємниці. Журнал Archaeology підсумував, що географія відкриттів охопила всю земну кулю та проміжок у 12 тисяч років.
Стереотипний образ археології як «людей з лопатами» потроху відходить у минуле. Як зауважують у Live Science, чимало гучних результатів року прийшли від аналізу стародавньої ДНК, протеоміки, ба навіть генетичних слідів, витягнутих просто з печерного осаду.
Технології на кшталт дистанційного зондування стали галузевим стандартом, а левова частка польових робіт перетворилася на «рятувальні операції», де археологи намагаються випередити кліматичні зміни.
То що цікавого вдалося відкопати в усіх сенсах цього слова?
Двері у потойбіччя
У єгипетському некрополі Саккара археологи виявили гробницю принца Уасер-Іф-Ре, сина засновника П’ятої династії царя Усеркафа.
Ключовою знахідкою Вищої ради старожитностей та Фонду Захі Хавасса стали масивні хибні двері з рожевого граніту, датовані періодом близько 4400 років тому. Це перший відомий випадок використання такого матеріалу для подібного об'єкта в таких масштабах у стародавньому єгипетському будівництві.
Артефакт завширшки близько метра вкритий ієрогліфічними написами, що перелічують титули принца, зокрема «Візир», «Царський писар» та «Суддя». За релігійними уявленнями, такі двері не призначалися для фізичного відкриття, а слугували символічним порталом для переходу душі у потойбічний світ.
Окрім дверей, у гробниці знайшли стіл із червоного граніту для ритуальних жертвоприношень, повалену статую з чорного граніту та 13 крісел із вирізаними фігурами. З’ясувалося, що поховання мало другий вхід з часів царя Неферіркаре, а також використовувалося повторно під час Двадцять шостої династії. Також тут виявили переміщені статуї царя Джосера та його родини: раніше, ймовірно, вони знаходилися в його піраміді.
Британський бомонд
Цьогоріч у лондонському Тауері розпочалися перші за понад 30 років масштабні розкопки біля Королівської каплиці Святого Петра в оковах.
Роботи стартували навесні в межах підготовки до встановлення ліфта і проводяться компанією Pre-Construct Archaeology під керівництвом кураторів Historic Royal Palaces та за участі Historic England. Дослідники зосередилися на території парафіяльної церкви, що понад 500 років служила місцем поховання для в’язнів і мешканців фортеці.
У ході робіт археологи виявили рештки понад 20 людей, серед яких ідентифікували ймовірне масове поховання жертв бубонної чуми XVI століття. Також знайдено три скелети кінця XII — початку XIII століття у трунах, що вказує на високий соціальний статус померлих. Поряд зберігся рідкісний фрагмент поховального савана.
Ще одне поховання містило дві посудини з вугіллям — унікальний для Англії середньовічний ритуальний атрибут, який раніше зустрічався археологам лише один раз.
Розвідка також дозволила дослідити архітектурні шари, що передували нинішній будівлі каплиці 1519−1520 років. Фахівці зафіксували сліди пожежі, яка знищила попередню споруду часів Едуарда I, фундамент втраченого будинку та ущільнений шар каменю з Рейгейта, датований, ймовірно, 1240 роком (період робіт Генріха III). Ці знахідки дають змогу перемалювати карту середньовічної фортеці ще до появи сучасної версії церкви.
Загублене святилище
У стародавньому місті Лимира на території Туреччини знайшовся давно втрачений храм Зевса. Його пошуки тривали 43 роки: про існування споруди знали з написів ще з 1982 року, але точне місцезнаходження залишалося невідомим.
Розкопки проводила спільна група Австрійського археологічного інституту та Хітитського університету під керівництвом доцента Кудрета Сезгіна. Фахівці працювали в західній частині поселення, яке свого часу було політичним центром Лікії та єпископською столицею Візантії.
Археологи розкопали східний фасад храму з монументальним входом шириною близько 15 метрів. Виявлені стіни анта підтвердили статус об'єкта як головної міської святині.
Дослідження показали, що поверх класичного храму була зведена пізніша візантійська оборонна стіна. Саме святилище (целла) частково розміщується під приватною апельсиновою плантацією, завдяки чому внутрішні структури могли зберегтися особливо добре.
Знахідка змусила науковців переглянути архітектурний план Лимири: споруда, яку раніше вважали брамою римської вулиці («пропілей»), виявилася церемоніальним входом до святилища Зевса, а стіни, що сприймалися як елліністичні укріплення — огорожею храмового комплексу. А знайдена довкола кераміка свідчить про те, що людська діяльність тут розпочалася щонайменше 5000 років тому.
Запрошення на вечірку
У римському форті Віндоланда (нині Велика Британія) археологи натрапили на дерев’яну табличку віком у два тисячоліття. Замість звичної для цього місця військової звітності чи господарських розрахунків на ній зафіксовано суто приватне листування.
Авторкою листа є римлянка Клавдія Севера, яка звертається до своєї подруги Сульпіції Лепідіни. Текст виконаний вишуканим почерком і містить конкретне запрошення на святкування дня народження. У посланні Клавдія не лише кличе подругу в гості, а й описує теплі почуття та очікування зустрічі.
Завдяки специфічному складу ґрунту деревина не згнила, зберігши текст розміром із сучасну листівку в читабельному стані.
Ця знахідка є найранішим відомим свідоцтвом письмового мовлення римської жінки. Серед тисяч інших табличок Віндоланди цей артефакт виділяється тим, що дає змогу побачити неформальне спілкування та дружбу між людьми у римському прикордонні.
Італійська «Атлантида»
На дні вулканічного озера Меццано в центральній Італії археологи знайшли затоплене поселення бронзової доби, яке пролежало під водою понад три тисячі років.
То була складна інженерна структура на дерев’яних платформах: дайвери вже задокументували понад 600 вертикальних паль, що ідеально збереглися у щільному глиняному ґрунті. Розкид глибин залягання опор від 2,5 до 10 метрів показує, як рівень води в озері кардинально змінювався протягом століть, змушуючи жителів адаптувати та укріплювати свої домівки камінням.
Серед мулу та осаду було виявлено понад 25 бронзових артефактів: сокири, серпи, фібули та наконечники списів. Траплялися навіть необроблені бронзові злитки — доказ того, що на території поседення діяли власні металургійні майстерні.
Водночас сліди вогню на предметах та розкидане лавове каміння натякають на миттєву катастрофу — пожежу або зсув, через які люди кидали цінні речі й тікали.
Кампанію проводить Суперинтенденцією археології, образотворчого мистецтва й ландшафту провінцій Вітербо і Південної Етрурії. Головна мета подальших робіт — розширити зону розкопок і точно встановити фактор, що знищив поселення.
