Нескорені. П’ять країн, які ніколи не були колонізовані Європою

Японія

У межах азіатського світу Японія також є одним із ключових колонізаторів. Однак це сталося завдяки успішній політиці ізоляції країни від європейської експансії у середині XVII століття.

Ця політика називалася «Сакоку», що означає «країна на ланцюгу». Феодальний військовий уряд Японії заборонив жителям залишати межі країни, а іноземцям 一 відвідувати її.

Жорстка ізоляція дозволяла японським правителям контролювати торгівлю з Китаєм та Кореєю, обмежувати місії католицьких священиків і не допускати отримання будь-якої влади іноземними торговцями.

Відомі випадки заходу в японські порти китайських, голландських, російських та англійських кораблів під час Сакоку, але вони завжди жорстко присікалися урядом і часто закінчувалися стратою винних.

Така політика проіснувала понад 220 років, і навіть до середини XIX століття японці відкривали вогонь по будь-яких західних кораблях, що підходили до їхніх берегів.

Формально закінченням Сакоку стала експедиція командора ВМС США Метью Колбрайта Перрі у 1853 році, яка змусила Японію почати прямі дипломатичні відносини завдяки військовій перевазі американців. Пізніше японці уклали аналогічні договори з Росією, Францією та Британією.

Корея

Корея ніколи не була захоплена європейцями, але у 1910 році цю країну фактично колонізувала Японія. Перебуваючи у окупації близько 35 років, жителі Кореї проводили масштабний рух опору, але набагато потужніша японська армія успішно справлялася з ним.

Визволення Кореї відбулося лише під час капітуляції Японії у Другій світовій війні. Однак через протистояння СРСР і США Корейський півострів залишається розділеним між двома державами і досі.

Що стосується європейських колонізаторів, то причиною сильного протистояння стала успішна політика військової корейської держави Чосон (Держава Великий Чосон), яка проіснувала з кінця XIV століття до кінця XIX століття.

Заснована воєводою, який захищав Корею від набігів японських піратів, династія Чосон швидко зміцніла у військовому та дипломатичному сенсі, постійно боролася з окупантами з Японії, а також проводила політику ізоляціонізму.

Кінцем імперії стали прозахідні реформи у Кореї у другій половині ХІХ століття, після яких Японія почала силою «відкривати цю країну зовнішньому світу».

У 1894 році корейський король Коджон заснував нову Велику імперію Хан і прирівняв себе до імператорів Китаю та Японії. Але вже через два роки він утік із власного палацу і сховався у російському посольстві в Сеулі.

Таїланд

До 1939 року Таїланд називався Королівством Раттанакосин або Королівством Сіам, яке географічно було розташоване між М’янмою, В'єтнамом, Лаосом і Камбоджею.

М’янма (раніше — Бірма) повністю контролювалася і управлялася британцями, а майже вся інша частина Індокитаю належала французам.

Попри побоювання з приводу колонізації, король Сіам Чулалонгкорн переймав низку європейських традицій, виявляв інтерес до нових західних технологій і зміг налагодити відносини з британо-французьким союзом на свою користь, зберігши незалежність більшої частини країни.

Схожа ситуація відбувалася і з попередньою тайською державою Аютія, яка існувала з 1351-го до 1767-го.

Тайські королі привітно приймали іноземців, торгували з португальцями, французами, японцями, голландцями та англійцями, успішно налаштовуючи колонізаторів один проти одного та уникаючи надмірного впливу однієї з країн.

Крім кількох вимушених договорів, страти католицьких місіонерів і сіамської революції 1688 року.

Ліберія

Створена на початку XIX століття завдяки звільненим американським рабам, що вирішили перебратися до Африки, держава Ліберія користувалася протекторатом США і змогла уникнути французької та британської колонізації.

Привілейована американська меншість, яка вважала себе америко-ліберійцями, фактично керувала країною та домінувала над місцевими темношкірими.

Незабаром між «американцями з узбережжя» та «корінними з глибинки» виникла ворожнеча, яка спричинила низку збройних конфліктів між поселенцями і місцевими жителями.

Проблеми поглиблювалися і суверенітет країни перебував під сумнівом також через конфлікти з сусідніми державами, які були під владою Британії та Франції. Попри це Ліберії вдалося зберегти суверенінет у час колоніального поділу Африки і офіційно встановити свої кордони з британськими і французькими колоніями в 1911 році.

«Позаколоніальний» шлях країни не допоміг їй стати більш розвиненою державою, порівняно з її «захопленими» сусідами. Через відсутність ринків збуту, боргових зобов’язань та обмежених відносин з європейцями, у XX столітті Ліберія переживала серйозні труднощі з продовольством, державний переворот, а пізніше 一 громадянську війну, яка тривала з 1989-го до 2003-го.

Сьогодні Ліберія залишається однією з найменш розвинених держав в економічному сенсі.

Іран

На відміну від Саудівської Аравії, Іран залишився лише сферою впливу країн Заходу і зміг уникнути їх повного чи часткового контролю.

Одна з головних причин інтересу до Ірану — велика кількість природних ресурсів і вигідне географічне положення на перетині ключових торгових шляхів між Європою та Азією.

Перші іранські династії змогли побудувати сильну державу завдяки військовій могутності та релігійному фанатизму. Але ефективність збройних сил Ірану значно знизилася за Каджарської династії, яка правила з 1796-го по 1925-й.

У цей період Велика Британія та Російська Імперія активно долучилися до боротьби за ресурси країни, й іранці були змушені піти на низку поступок (особливо на користь британців), які економічно пригнічували корінне населення.

1906 року після Перської конституційної революції протестувальники обмежили владу шаха, який відстоював британські інтереси.

Звільнення від зовнішньої інтервенції та становлення сучасної Ісламської Республіки Іран сталося лише у 1979 році після повалення влади останнього «іранського імператора».