Попри сильну ерозію, ця замерзла рівнина палеодюн на диво добре витримала час, оскільки на Марсі такі структури не схильні до примх вітру, води й мінливості ландшафтів, відзначили в NASA.
Розуміння того, як ці форми дюн витримали випробування часом, може дати нам уявлення про осадові процеси на Марсі і водночас дещо розповісти про геологічну історію планети.
«Такий рівень збереження є рідкістю для земних піщаних дюн через тривалу ерозію. Ґрунтуючись на взаємодії відкладень дюн з іншими геологічними утвореннями і сучасних темпах ерозії, ми оцінюємо їхній вік приблизно в мільярд років», — пояснює планетолог Метью Хойнацькі з Інституту планетології NASA.
Сьогодні на Марсі піщані дюни, підняті вітром, є звичайним явищем, а розміри і розташування дюн, закріплених у найширшій частині каньйону Валлес Марінеріс — Мелас Хасма, — дуже схожі на ті, що утворилися зовсім недавно.
Це говорить про те, що клімат і атмосфера на Марсі мало змінилися за дуже і дуже довгий час. Астрономи відзначають, що орієнтація, довжина, висота, форма і нахил палеодюн Мелас Хасма нагадують нещодавно утворені хвилі піску, які спостерігаються в інших регіонах на Червоній планеті.
«Це вказує на те, що основні напрямки вітру, відповідальні за форму дюн, не зазнали істотних змін з плином часу. Ми також бачимо дуже схожі за розміром і розташовані одна на одній піщані дюни двох періодів часу. Це може вказувати на те, що атмосферний тиск не надто різниться», — сказав Хойнацькі.
Автори відкриття виявили, що деякі дюни були поховані під десятками метрів матеріалу, який, ймовірно, виник внаслідок катастрофічної вулканічної події.
Через деякий час, як вважають автори, летюче з'єднання увійшло в контакт з ущільненими піщаними дюнами і допомогло їм зміцніти, заморожуючи хвилі в часі.
Саме існування і ступінь збереження цих дюн вказує на важливу різницю в еволюції ландшафту Землі та Марса.
Раніше НВ писав, що за допомогою відбивання сигналів радарів вчені з Італії підтвердили, що під поверхнею Марса можуть бути мережі озер. Ймовірно, вони складаються з дуже холодної солоної води і зберігають сліди життя.
Вчені з Університету Риму в Італії надали докази постійного існування рідкої води в озерах під поверхнею крижаної шапки на Південному полюсі Марса.
У новому дослідженні зазначено, що там існує мережа як мінімум з трьох озер. На відміну від 20-кілометрового озера, виявленого в 2018-му, ці природні резервуари з рідиною трохи менші.
Вчені припускають, що ці солоні озера — залишки стародавнього океану на Марсі, який, ймовірно, був домом для багатьох живих організмів. Автори роботи також називають виявлені озера «гіперсоленими» через їхній склад і припускають, що саме сіль дозволяє воді не замерзати за дуже низьких температур.