Сліди давньої битви. Археологи, можливо, знайшли загублений замок часів Візантійської імперії
Читайте NV у Google
Артефакти, знайдені на місці розкопок (Фото: İha)
Фортеця, яка століттями вважалася втраченою, можливо, була знайдена у західній Туреччині, поблизу місцевості, де майже 850 років тому відбулося одне з найважливіших зіткнень між Візантійською імперією та турками-сельджуками.
Дослідники, що працюють поблизу Чівріла в провінції Денізлі, стверджують, що велике зруйноване поселення з видом на долину Куфі може бути давно шуканим замком Міріокефалон, фортецею, яка дала свою назву битві при Міріокефалоні в 1176 році, пише Arkeo News.
Ідентифікація ще не вважається остаточною, але поєднання топографії, архітектурних залишків, кераміки та середньовічних письмових джерел породило одного з найпереконливіших кандидатів, запропонованих на сьогодні.
Дослідження провели професор Хасан Кара та доцент Ібрагім Балик з Університету Памуккале та опублікували в Anadolu Kültürel Araştırmalar Dergisi. Їхні пошуки виникли з проблеми, яка хвилює істориків вже понад століття: немає єдиної думки щодо того, де саме відбулася битва при Міріокефалоні.
Битва відбулася 17 вересня 1176 року між військами візантійського імператора Мануїла I Комніна та сельджуцькою армією султана Кіліджа Арслана II. У середньовічних записах згадується місце під назвою Міріокефалон, але фортеця, пов’язана з цією назвою, ніколи не була точно встановлена.
Ця деталь особливо важлива, оскільки візантійський історик Никита Хоніат не описував Міріокефалон як діючу військову фортецю. На час, коли армія Мануїла пройшла повз неї, місце вже було старим, покинутим і зруйнованим. Для Кари та Балика це означало, що зниклий замок не обов’язково мав бути великим візантійським укріпленням XII століття. Натомість це могли бути залишки набагато давнішого поселення, яке занепало за століття до битви.
Дослідники розпочали польові роботи у 2010 році, досліджуючи передбачувані місця битв у Денізлі, Афьон-Карахісарі, Іспарті та Коньї, перш ніж поступово зосередитися на Чіврілі та долині Куфі. Історичні маршрути, топоніми, топографічні карти та польові спостереження порівнювали з описами, що збереглися в середньовічних джерелах. Прорив стався влітку 2023 року.
Поблизу Харилдаккая, на схід від місця, де долина Куфі виходить на рівнину Чівріл, дослідники помітили великий прямокутний архітектурний блок, що лежав на ізольованому схилі пагорба. Камінь, трохи більше одного метра завдовжки та з вирізами по краях, свідчив про те, що колись поблизу стояла значна стародавня споруда.
Детальніше дослідження змінило картину всього пагорба. Лінії, що спочатку нагадували межі полів, місцями виявилися побудованими фундаментами та великими обробленими блоками. Повторні відвідування, фотозйомка з дронів та топографічний аналіз поступово виявили сліди набагато більшого укріпленого поселення. Це місце займає природний оборонний, півострівний підйом між рівниною та долиною Куфі. Воно височіє приблизно на 100−120 метрів над навколишнім ландшафтом і до нього найлегше дістатися зі сходу, тоді як з інших його боків відкривається вид на долину та рівнину внизу.
Видимі залишки простягаються приблизно на 150 гектарів, причому поселення простягається приблизно на 530 метрів зі сходу на захід і на 300 метрів з півночі на південь. Дослідники задокументували фундаменти стін, дві виступаючі вежі, можливі колодязі або цистерни, архітектурні блоки, сліди будівель, видимі на знімках з дрона, та довгі ряди кладки, що проходять по всій території. Понад 100 метрів південної лінії укріплень досі можна простежити. Дві приблизно квадратні вежі, кожна приблизно шість на сім метрів, колись виходили на рівнину Чівріл, озеро Ішикли та шлях до Дінара.
Знахідки з поверхні свідчать про те, що поселення значно давніше за битву, яка зробила назву Міріокефалон відомою. Серед фрагментів є піфоси, чаші, плитка та амфори, деякі керамічні вироби датуються четвертим і третім століттями до нашої ери, а інші матеріали відносяться до римського та ранньовізантійського періодів.
Фахівці датували викручену ручку амфори та численні фрагменти чаш п’ятим та шостим століттями нашої ери. Поки що дослідники не повідомляють про жодні чіткі знахідки на поверхні, пізніші за шосте століття нашої ери.
Кара та Балик припускають, що поселення могло бути покинуте під час конфліктів, що торкнулися Анатолії між пізньоримським та ранньосередньовічним періодами, хоча для того, щоб точно встановити, коли і чому воно зникло, потрібні розкопки.
Це місце також сильно постраждало в сучасну епоху. Камінь було вилучено для будівництва, сільськогосподарська діяльність порушила поверхню, дороги перетинали частини укріплень, а деякі блоки, можливо, навіть були повторно використані під час будівництва каналу Куфі. Проте знімки з дрона виявили фундаменти будівель, які вже нелегко розпізнати з рівня землі.
Ідентифікація залежить не лише від руїн. Запропонований замок також розташований уздовж старого маршруту, що з'єднує Хому, яку ототожнюють із сучасним Гюмюшсу, з Ішиклі та долиною Куфі. Хоніат описав, як візантійська армія рухалася з Хоми повз зруйновану фортецю Міріокефалон, перш ніж увійти у звужений прохід. Місцевість Цівріл займає майже саме таке розташування, поруч із маршрутом і безпосередньо перед тим, як ландшафт стискається в ущелину Куфі. Цей географічний зв’язок є однією з головних причин, чому дослідники вважають це місце вагомим кандидатом на місце втраченої фортеці.
Кара та Балик дійшли висновку, що руїни, що знаходяться приблизно за сім кілометрів на північний схід від Чівріла, дуже ймовірно, представляють втрачений замок Міріокефалон. Водночас, у їхній статті чітко зазначено, що ідентифікація все ще вимагає міждисциплінарного дослідження та археологічних розкопок.
Раніше NV Техно писав, що в 2021 році під час вивчення археологами вежі стародавнього міста Узунджабурч у провінції Мерсін на півдні Туреччини знайшли прикраси візантійського періоду. Під час розкопок було виявлено 19 артефактів, віком 1400 років, які належать до Візантійсько-Сасанідської війни 602−628 років.
Артефакти Візантійсько-Сасанідської війни, виявлені в останній тиждень 2021 року, включали скелет, намисто, кулон, ланцюжок, сережки та амулет з браслетом і ланцюжком. Все це було виявлено у внутрішньому приміщенні під час вивчення 23-метрової вежі у стародавньому місті Узунджабурч (Діокесарія). Вежа була побудована в Узунджабурчі наприкінці 6 століття або на початку 7 століття нашої ери.
