Ключ у взаємодії. Вчені припускають, що мозок не ухвалює рішення як окремий процес
Це не означає, що рішень не існує (Фото: depositphotos.com)
Людина може відчувати, що свідомо ухвалює рішення, але в мозку, ймовірно, немає окремого центру, який керує цим процесом. Поведінка може виникати з одночасної взаємодії мозку, тіла та довкілля.
Про це пише видання ScienceDaily.
Такого висновку дійшов професор Університету Індіани Том Джеймс у своїй статті. Він поставив під сумнів поширене уявлення про рішення як послідовність: спочатку людина отримує інформацію, потім обмірковує її, ухвалює рішення і лише після цього діє.
За словами Джеймса, така схема не повністю відповідає тому, що відомо про роботу мозку. Для сприйняття інформації та виконання рухів існують конкретні нервові механізми, але окремого процесу, який можна було б назвати центральним «ухвалювачем рішень», дослідники не виявили.
Натомість учений пропонує розглядати поведінку як результат постійної взаємодії сенсорних, рухових і сенсомоторних процесів. Вони можуть відбуватися одночасно, впливати один на одного та змінюватися залежно від ситуації.
Це не означає, що рішення не існують. Джеймс вважає, що слово «рішення» добре описує поведінку на побутовому рівні, але не обов’язково пояснює фізичний механізм, який її породжує.
Для пояснення він використовує аналогію з центром мас. Це корисне математичне поняття, але воно не є окремим фізичним об'єктом, який самостійно може впливати на предмет. Подібним чином рішення може бути описом складної роботи мозку, а не окремою фізичною подією всередині нього.
Ще один приклад дослідник наводить із простим роботом, який має сенсорні та рухові модулі. Машина може рухатися вздовж стіни й поводитися так, ніби має певну мету або стратегію. Однак окремого механізму, який ухвалює рішення, у неї немає: робот просто реагує на інформацію з навколишнього середовища.
Джеймс припускає, що щось подібне може відбуватися і в людини. Поведінка може виглядати так, ніби її спочатку формує центральний контролер, хоча насправді її створює взаємодія багатьох систем.
Ідея єдиного контролера також породжує іншу проблему. Якщо всередині мозку існує окремий механізм, який аналізує інформацію та вирішує, що робити, потрібно пояснити, як працює сам цей механізм. Тоді виникає питання про ще один «контролер», який керує першим, і так далі.
Тому дослідник пропонує вивчати не умовний центр ухвалення рішень, а конкретні сенсорні та рухові процеси, завдяки яким виникає поведінка.
Його лабораторія вже використовує підходи, пов’язані з втіленим пізнанням та екологічною психологією. Такий напрям передбачає вивчення мозку разом із тілом і середовищем, а не як ізольованої системи.
Джеймс вважає, що це може допомогти точніше визначити механізми, які лежать в основі того, що ми називаємо ухваленням рішень.
