Давня міграція. Нове дослідження змінило уявлення про походження германських і кельтських мов у Європі

Сьогодні мовами германської групи розмовляють сотні мільйонів людей, проте їхнє точне походження тривалий час залишалося предметом гострих наукових дискусій.

У двох нових працях, опублікованих у журналі Nature, команда вчених на чолі з генетиком Еске Віллерслевом із Копенгагенського університету поєднала аналіз ДНК із лінгвістичними та археологічними даними. Дослідники секвенували 712 нових геномів давніх людей (переважно епохи залізного віку) і порівняли їх із понад 4000 вже відомих зразків, а також із пам’ятками культури, рунічними написами та архітектурними стилями.

Результати виявилися несподіваними. З’ясувалося, що хвиля переселення з балтійського регіону — ймовірно, з територій між сучасною Фінляндією та північно-східною Швецією — дісталася Данії та півдня Швеції приблизно на 800 років пізніше, ніж вважала традиційна наука. Саме ця популяція стала основним каналом проникнення найдавніших форм германських мов до Скандинавії. Протягом наступних п’яти століть ці гени повністю змішалися з генофондом місцевого населення.

Згодом, близько 1650 років тому, жителі південної Скандинавії почали мігрувати на території сучасних Німеччини, Польщі та Нідерландів, де на той час були поширені кельтські говірки. Це пояснює численні культурні та мовні зв’язки між Скандинавією та Британією, які раніше спантеличували дослідників. Водночас аналіз ДНК спростував популярну теорію про те, що кельтські мови зародилися на атлантичному узбережжі Європи. У залізному віці, приблизно 2500 років тому, вони були поширені по всьому континенту. Нові дані свідчать, що ці мови поширювалися під час міграції на захід — приблизно 3000 років тому — з регіону культури полів поховальних урн у східній частині Центральної Європи до Франції, Британії, Ірландії, на Піренейський півострів та до Італії.

Це відкриття дає принципово нові аргументи в столітній дискусії мовознавців.