Червоточини — не те, чим здаються. Фізики пропонують революційний погляд на час і Всесвіт
Червоточина (Фото: depositphotos.com)
Ми звикли сприймати кротові нори крізь призму наукової фантастики. Для нас це зручні тунелі, таке собі космічне метро, що дозволяє миттєво стрибати між галактиками чи навіть епохами.
Але що, як ми помилялися від самого початку? Свіже дослідження натякає: одна з найпопулярніших концепцій фізики взагалі не про подорожі.
Схоже, йдеться про дещо глибше — про приховане дзеркало часу. Вчені вирішили переглянути ідею, яку Альберт Ейнштейн висунув майже 90 років тому. Їхня мета амбітна: нарешті «помирити» гравітацію з квантовою механікою і, можливо, переписати історію Великого вибуху, пише Іnteresting Еngineering.
Об'єднання теорії гравітації Ейнштейна з квантовою фізикою залишається «святим Граалем» науки. Окремо ці теорії працюють бездоганно. Та варто зіштовхнути їх лобами в екстремальних умовах — наприклад, у серці чорної діри чи в момент народження Всесвіту — як рівняння ламаються.
Автори нової роботи припускають, що ключ до розгадки весь цей час лежав на поверхні. Він ховався в концепції мосту Ейнштейна-Розена, яку десятиліттями розуміли дещо спрощено.
Перенесемося у 1935 рік. Ейнштейн і Розен, працюючи над своїм відкриттям, зовсім не думали про міжзоряні магістралі. Вони розв’язували суто математичну задачу: як коректно описати частинки й гравітацію в одній системі.
Їхній «міст» був абстрактною конструкцією, що зшивала дві ідеально симетричні копії простору-часу. Це робилося для математичної гармонії, а не для того, щоб крізь цей прохід хтось літав. Пізніше фізики охрестили це «червоточиною», і поп-культура підхопила красивий образ. Та сувора реальність теорії відносності каже інше: такий тунель вкрай нестабільний і схлопнеться швидше, ніж світло встигне його протнути.
Нове дослідження відкидає голлівудські штампи. Вчені застосували сучасну квантову теорію до старої задачі Ейнштейна-Розена.
«Наше розуміння мостів не має нічого спільного з класичними червоточинами. Це спроба вирішити оригінальну головоломку і дати єдиний опис квантових полів у викривленому просторі», — пояснюють автори.
У повсякденному житті ми звикли, що час тече лише вперед. Але фундаментальним законам фізики байдуже на напрямок — рівняння працюють однаково добре, навіть якщо час запустити назад. Зазвичай цю симетрію ігнорують.
Дослідники ж стверджують: на мікрорівні, особливо біля чорних дір, однобокий погляд на час помилковий. Повна картина має включати два потоки: один рухається вперед, а інший — дзеркально назад.
У цій парадигмі міст Ейнштейна-Розена — це не дірка в просторі, а сполучна ланка між цими двома стрілами часу. І це змінює все.
Візьмімо, наприклад, знаменитий парадокс чорних дір. У 70-х Стівен Гокінг довів, що чорні діри випаровуються, нібито знищуючи інформацію про все, що в них потрапило. Це порушувало закони квантової механіки. Нова ж теорія пропонує елегантний вихід: інформація не зникає. Вона просто переходить у дзеркальний, зворотний потік часу. Для нас вона втрачена, але для Всесвіту — збережена. І жодної магії чи порушення законів фізики.
Якщо ця гіпотеза вірна, наслідки будуть грандіозними. Та сама дзеркальна структура може стосуватися всього нашого світу. Великий вибух у такому разі — не точка відліку, а «відскок». Момент переходу від всесвіту, що стискався, до того, що розширюється.
Можна піти ще далі: можливо, наш Всесвіт — це внутрішній бік велетенської чорної діри, яка утворилася в попередньому космосі. Колапс не завершився катастрофою, бо квантові ефекти змусили простір «відпружинити».
До речі, це могло б пояснити загадку темної матерії. Сліди того, попереднього всесвіту — наприклад, реліктові мікроскопічні чорні діри — могли пережити цей перехід і зараз наповнюють наш космос.
Звісно, поки що це лише красива теорія. Вона не подарує нам машину часу чи варп-двигун. Але фізики вже працюють над тим, щоб знайти спосіб перевірити ці ідеї на практиці, вдивляючись у глибини космосу.