Пояс складається з величезної кількості уламків. Колись вони могли стати основою для формування планети, але через сильний гравітаційний вплив Юпітера цього не сталося. Його сила постійно «розбурхувала» область, і замість з'єднання уламки розліталися й руйнувалися.

Зараз у поясі залишилося лише близько 3% маси Місяця, розкиданої на мільйони кілометрів.

За підрахунками дослідників, астероїдний пояс сьогодні щороку втрачає приблизно 0,0088% тієї частини матеріалу, яка ще бере участь у зіткненнях. Хоча число виглядає невеликим, за мільярди років воно має велике значення.

Вчені пояснюють, що втрачена маса розподіляється так:

• близько 20% виривається у вигляді астероїдів та метеороїдів, частина з яких може перетинати орбіту Землі та падати в атмосферу;

• решта 80% поступово перетворюється на пил від зіткнень. Саме він створює слабке світіння на небі після заходу чи перед світанком, яке називають зодіакальним світлом.

Найбільші астероїди, як-от Церера, Веста чи Паллада, у це дослідження не включали, адже вони збереглися настільки довго, що більше не беруть участі у швидкому руйнуванні.

Астрономи вважають, що цей процес має значення і для розуміння історії Землі. Великі уламки з пояса іноді долітають до внутрішньої частини Сонячної системи й можуть ставати загрозою для нашої планети.

За розрахунками, близько 3,5 мільярда років тому пояс був приблизно на 50% масивнішим, а втрата матеріалу відбувалася у два рази швидше. Це добре узгоджується з геологічними даними з Місяця і Землі, які показують, що у минулому кількість ударів від космічних тіл була значно більшою.

Дослідники наголошують: астероїдний пояс — не статичне утворення, а жива структура, що поступово втрачає матеріал. Колись він був небезпечнішим, але й сьогодні процес триває, хоч і повільніше.

Це допомагає зрозуміти минулі удари, які формували поверхню Землі, а також краще оцінювати ризики від космічних об'єктів у майбутньому.