Вплив на пандемію 4000 років тому. Вівця допомогла виявити зв’язок між домашніми тваринами та чумою бронзової доби

У дослідженні брали участь вчені з Інституту Макса Планка з інфекційної біології, Гарвардського університету, Університету Арканзасу, Інституту Макса Планка з еволюційної антропології та Сеульського національного університету.

Лінія чуми, яку називають «LNBA чумою», з’явилася близько 5 тисяч років тому і зникла через 3 тисячі років. Через це вчені довго не могли зрозуміти, звідки вона походить і як поширювалася.

Хоча вивчено понад 200 давніх зразків чуми у людей, спосіб передачі цієї стародавньої хвороби залишався загадкою. На відміну від пізніших форм чуми, у неї не було генів для передачі через бліх.

Щоб розв’язати цю загадку, дослідники вивчили кістки тварин з поселення Аркаїм — частини культури Сінташта-Петрівка на євразійських степах. Ця культура була відома своєю розвиненою скотарською справою — вирощуванням великої рогатої худоби, овець і коней.

Виявили вівцю, яка була заражена тим самим штамом чуми, що і люди в цьому регіоні. Це свідчить, що домашні тварини могли сприяти поширенню хвороби.

Аналіз ДНК показав надзвичайну схожість між штамом чуми у вівці й тим, що вразив людину в сусідньому поселенні приблизно в той же час.

Доктор Крістіна Варіннер з Гарвардського університету сказала: «Якщо б ми не знали, що це вівця, всі б подумали, що це просто інфекція у людини — вони майже не відрізняються».

Це означає, що люди і їхні тварини могли заражатися від одного й того самого джерела. Вчені припускають, що це могла бути якась дика тваринна, яка служила резервуаром інфекції.

Збільшення розведення овець у бронзову добу сприяло поширенню чуми. Кочові скотарі часто контактували зі своїми тваринами й, можливо, заражалися через цей контакт.

Щодо способу передачі хвороби, дослідники припускають, що вівці могли підхопити інфекцію від заражених диких тварин, наприклад, гризунів. Хвороба могла перейти до людей, якщо заражену вівцю неправильно обробляли або готували.

Генетичний аналіз допоміг вченим відтворити історію розвитку цього штаму чуми. На відміну від сучасних штамів, які сильно відрізняються залежно від регіону, стародавній штам був дуже схожий по всій території, що простягалася на 6000 км.

Дослідження показало, що цей стародавній штам еволюціонував під сильним тиском, що відрізняється від сучасних патогенів, як-от SARS-CoV-2.

Доктор Фелікс Кі зазначив: «Ми бачимо, що цей древній штам розвивався під підвищеним тиском, на відміну від того, що існує сьогодні. Ймовірно, зараження людей і овець — це ізольовані випадки переходу інфекції від невідомого резервуара. Наступним кроком буде пошук цього резервуара».