Наш красень. 5 найкращих фото Всесвіту, зроблених телескопами

Наш Всесвіт зберігає величезну кількість таємниць. А телескопи — це своєрідні машини часу, адже вони у своїх знімках захоплюють світло, яке може йти до нас упродовж мільйонів чи навіть мільярдів років.

Астрофізик із Відкритого університету у Великій Британії Керол Гассвелл у своїй колонці для The Conversation вибрала п’ять найважливіших і «приголомшливих» зображень Всесвіту, які зробили за допомогою телескопів. Ми доповнили їх іще кількома зображеннями, що доповнюють оригінальні, щоб ви ще більше відчули красу та міць нашого світу.

Надглибоке поле Габбла

Одне з перших відомих зображень Габбла — телескопа, який перевернув те, як ми дивимося на Всесвіт, — було зроблено не завдяки, а всупереч.

У 1995 році Боб Вільямс завдяки своїй посаді (директор Наукового інституту космічного телескопа в Балтиморі) міг спрямовувати телескоп куди йому завгодно протягом 100 годин. Сказано — зроблено, і Вільямс скерував його на порожню, як тоді здавалося, ділянку неба. Багато вчених відмовляли його від цієї ідеї, оскільки були впевнені, що це втрата дорогоцінного часу телескопа.

Проте результат перевершив усі очікування. Телескоп зафіксував тисячі зірок, галактик і надмасивних чорних дір, які можна було роздивитись на фотографії Hubble Deep Field.

Учені зрозуміли, що багато небесних тіл існують протягом мільярдів років, а на фотографію напевно потрапили навіть одні з перших зірок у Всесвіті. Частина з них, навпаки, уже згасла. Згодом зображення покращували — Hubble Deep Field став Hubble Ultra Deep Field (2004 рік), потім Hubble Extreme Deep Field (2012 рік) і Hubble Ultra Violet Ultra Deep Field (2014 рік). У 2018 році випустили останню та найглибшу фотографію нашого Всесвіту — Hubble Deep UV (HDUV) Legacy Survey, на якій можна роздивитися приблизно 12 тисяч галактик.

«Габбл став візитівкою NASA, повернувши їй ауру надприродних наукових відкриттів», — пише New Yorker про телескоп.

Полюси Юпітера

Перше зображення у добірці було створено місією NASA Юнона — зараз цей космічний корабель літає довкола Юпітера. Сам знімок зробили у жовтні 2017 року, коли Юнона була на вістані 18 906 кілометрів від вершин хмар Юпітера. На фото можна побачити хмарну систему у північній півкулі планети — також ми змогли вперше побачити полюси Юпітера, а саме — північний полюс.

Завдякя «погляду збоку» вчені побачили, що частини планети біля її північного полюса виглядають не так, як ті, що ми раніше бачили ближче до екватора. Безпосередньо на зображенні можна побачити потоки хмар, що відкидають тіні один на одного, завдяки чому створюється ефект, схожий на перемішану акварель. «Юнона показала нам інший вид знайомої планети», — пише Гассвелл.

Галактичний центр

Зображення, яке вчені створили за допомогою відразу двох космічних телескопів — Габбл і Спітцер.

Біла крапка в правому нижньому кутку — це центр Чумацького Шляху, нашої рідної галактики. Там розташована надмасивна чорна діра Стрілець А*, залишки наднової, що вибухнула близько 10 тис. років тому.

Також на фотографії можна побачити інші зіркові скупчення — Квінтуплет (лівий нижній кут) й Арки — одне з найщільніших скупчень у Чумацькому Шляху (лівий верхній кут).

Туманність Орла

Чарівність деяких космічних телескопів у тому, що вони можуть уловлювати «кольори», які наше око не зможе розрізнити. Електромагнітний спектр значно багатший, ніж помітна для нас веселка кольорів.

Узяти, наприклад, пил, який закриває від нашого погляду мільйони астрономічних об'єктів. Завдяки інфрачервоному світлу вчені можуть уловлювати надзвичайно холодні об'єкти, які ми не змогли б виявити без інфрачервоних камер, адже вони часто занадто тьмяні або зовсім приховані за стіною комічного пилу.

Наприклад, інфрачервоне світло — одне з наших основних джерел життя Всесвіту. Саме інфрачервоні камери вловлюють надзвичайно холодні об'єкти, які ми не змогли б виявити, спрямувавши у той бік звичайні телескопи.

Досі (до запуску Джеймса Вебба) найбільшою інфрачервоною обсерваторією у розпорядженні людей був космічний телескоп Гершеля. Саме він зробив це зображення зіркоутворення в туманності Орла, яке розташоване за 6500 світлових років від Землі — за астрономічними мірками, ми практично сусіди. Нині у туманності активно народжуються нові зірки.

Є ще одна фотографія, яку відзначає Гассвелл — Стовпи творіння. Це великий план об'єкта в центрі зображення, що схожий на три пальці, спрямовані вгору — згустки газу та пилу, які розганяються вітрами, що створюються новоствореними зірками.

Abell 370

В основі нашого Всесвіту існує космічна павутина. Це найбільша структура нашого світу, порівняно з якою Чумацький Шлях або будь-яка інша галактика — це лише маленька піщинка на березі океану. Вона складається з темної матерії — загадкового компонента нашого світу, який ми ще жодного разу не спостерігали безпосередньо, проте знаємо про його існування через гравітаційні ефекти, які темна матерія справляє на навколишній простір.

Космічна павутина цікава тим, що на цих перетинах «ниток» існують скупчення галактик. Одне з таких — Abell 370, яке складається з кількох сотень галактик і розташувалося за 4−5 млрд світлових років від Землі. Маса скупчення настільки велика, що його зображення є ідеальним прикладом гравітаційного лінзування. Це ефект, який виникає внаслідок того, що дуже велика маса Abell 370 викривляє простір-час, через що далекі об'єкти здаються ближчими. Часто астрономи використовують подібні важкі об'єкти, щоб вивчати найвіддаленіші галактики або зірки.