Дежавю на Сицилії. Огляд Mafia: The Old Country — приквела культової саги про гангстерів

Спадщина «Мафії»

Перша Mafia вийшла в 2002 році. Для того часу вона була проривом: локації вражали увагою до деталей, машини керувалися наче справжні, а перестрілки задавали жару навіть досвідченим гравцям. Чеська студія Illusion Softworks вибудувала цілий мегаполіс Лост-Хевен — суміш Чикаго та Нью-Йорка доби Сухого закону. І в цих декораціях розіграла кінематографічний сюжет про бандитів у дорогих костюмах. Одним із них поневолі стає таксист на ім'я Томмі Анджело.

Дебют Mafia здобув як визнання критиків, так і народну любов. Утім, сиквел довелося чекати аж 8 років. За цей час Illusion Softworks була придбана гігантом індустрії Take-Two та перейменувалася в 2K Czech. А Mafia II потрапила у виробниче пекло. Видавець прагнув якомога швидкого запуску гри, і в гонитві за дедлайнами авторам довелося похапцем вирізати цілі сюжетні розділи та ігрові механіки.

Mafia II побачила світ у 2010 році. Думки ігрової преси розділилися: комусь припав до душі антураж повоєнних 1940-х — а хтось дорікав за рваний сюжет, покинуті на півдорозі ігрові елементи й застарілий геймплей. Публіка ж зустріла сиквел тепліше: протагоніст Віто Скалетта і його товариш Джо Барбаро стали народними улюбленцями, а фінальна сцена перетворилася на мем.

Створення Mafia III очолила вже нова студія Hangar 13 у США… та посеред розробки туди перевели й частину 2K Czech, творців перших двох частин. Авжеж, далися взнаки і творчі незгоди, й труднощі перекладу між чехами й американцями — бо ж навіть старий інструментарій Mafia був написаний чеською мовою.

Вийшовши в 2016-му, триквел відразу нарвався на лють гравців. Гра була сирою: регулярні баги та примусові побіжні завдання зіпсували все перше враження від Луїзіани 1960-х. А темношкірий протагоніст Лінкольн Клей, на думку частини фанатів, не вписувався в уявлення про «класичну мафію» з федорами й томпсонами. Критики ж, хоч і оцінили триквел найнижче в серії, таки похвалили точно передану епоху й потужну історію, стилізовану під документальний фільм.

У спробах реабілітуватися Hangar 13 «зазіхнула на святе» — першу «Мафію» — і взялася за створення ремейку з сучасною графікою та доопрацюваним сюжетом. Нову гру з підзаголовком Definitive Edition випустили в 2020 році вкупі з ремастерами Mafia II та Mafia III. Колишньої величі серії ремейк не повернув — втім, полюбився новим гравцям та задовольнив пресу. Оновлений сценарій пішов на користь історії, а сучасна графіка зробила Америку 1930-х ще затишнішою.

Саме успішний ремейк забезпечив Hangar 13 кредит довіри перед виходом їхньої нової гри — Mafia: The Old Country. Розробники обіцяли повернутися до витоків серії, пропонуючи «зіграти у класичний гангстерський фільм» в історично точному антуражі. Водночас попередили: на відміну від попередніх частин із відкритим світом, нова «Мафія» більш зосереджена на лінійній оповіді — тому й ціна гри була знижена до $50. Чи виправдав себе такий концепт?

Майже «Хрещений батько»

Mafia: The Old Country («Мафія: Історична батьківщина») — це приквел саги про гангстерів. Дія розгортається в Сицилії у середині 1900-х років, де й зародилася «коза ностра». Головний герой — юнак Енцо Фавара, проданий власним батьком у рабство дону Спадаро. Гаруючи на сірчаній шахті, Енцо раптово впадає в немилість своїх господарів та накиває п’ятами. Від смерті його рятує інший дон — Торрізі — та з барського плеча забирає служити на свій виноградник.

Віртуальна Сицилія закохує в себе з перших кадрів. Лимонні гаї, розлогі плантації, барокові каплиці, рибальські причали — уся ця краса ніби зійшла з історичних листівок. Hangar 13 не поскупилася на деталі: поки прямуєш гірським серпантином, чуєш автентичні мелодії на манір сицилійських народних пісень. На віллі дона Торрізі анімовані навіть статисти: перуть речі, готують вечерю, колють дрова чи роблять вино. А сам «хрещений батько» інтонує точнісінько як Марлон Брандо в однойменному фільмі Копполи…

…Та й загалом усі острів'яни спілкуються між собою з відчутним акцентом й охоче вставляють місцеві слова. Сценаристи вміло використовують це на догоду історії: приміром, до Енцо звертаються принизливим «сarusu», підкреслюючи його дрібний статус у лавах мафії. А сам протагоніст не цурається пришпорити коня хвацьким «Andiamo!» чи назвати ворожого бандита «sucaminchia». Якщо є бажання, можна ввімкнути сицилійський дубляж — але й в англійському оригіналі гра звучить не менш колоритно. Актори постаралися на славу.

Засмучує одне: поза сюжетом робити на Сицилії нічого. Так, після проходження сюжету відкривається окремий режим дослідження, ось тільки пропонує він хіба збір колекційних предметів та міні-гру з фотографуванням місцевості. Порівняно з Mafia II 15-річної давності, де можна було грабувати крамниці, викрадати машини та міряти сили з поліцейськими, світ The Old Country видається аж надто пустим і рудиментарним. Авжеж, розробники і не обіцяли «пісочницю» з тонною активностей — але тоді чому не обмежилися лінійними рівнями (як, наприклад, у The Last of Us), а все ж додали умовно відкритий світ, який не функціонує?

Не дивно, що протягом сюжету гравця майже ніколи не випускають за межі обов’язкових локацій. Ступиш за метр від точки зустрічі — одразу побачиш таймер із закликом повернутися назад. З'їдеш з дороги, щоби скоротити шлях — миттєво вріжешся в неруйнівний паркан чи живопліт. Такої маніакальної лінійності не дозволяла собі ще жодна Mafia: навіть перша частина 2002(!) року давала іноді змогу досхочу поїздити містом. А в приквелі через надміру лінійний світ занудити можуть навіть звичні для серії роз'їзди між сюжетними точками.

Це ж було вже!

На щастя, сага про мафію завжди компенсувала декоративну мапу захопливим сюжетом та «кіношною» режисурою — і з цим Hangar 13 впоралася достатньо вміло, щоби втримати увагу гравця аж до титрів. Найкращі епізоди приквела майже не поступаються класичним частинам: як-от напружена сутичка на ливарні у вогні. Чи динамічна погоня по дахах Сан-Челесте, яка навіює спогади про серію Uncharted. Чи перегони за честь клану Торрізі — уперше за всю історію саги в «Мафії» з’явилися коні, й керувати ними тут ледь не приємніше, ніж автівками.

За 12 годин кампанії The Old Country порушує звичні для гангстерських історій питання — вірності, дружби, покори, балансу між мафіозною сім'єю та істинною. Енцо Фаваро поволі перетворюється з волоцюги на вправного солдата. Під крилом дона Торрізі він знаходить побратимів, наставника, кохану дівчину — і, звісно ж, стикається з моральними дилемами. За протагоністом цікаво спостерігати, та й союзники Енцо не позбавлені харизми — жартують, іронізують і живо реагують на події довкола. Навіть репліки фонових героїв вписані в контекст гри: на віллі дона часто можна (і хочеться) підслухати, про що пліткують його підлеглі.

Утім, із кожною новою главою дається взнаки ще одна проблема приквела — його вторинність. Левова частка The Old Country — це відверте самоцитування першої Mafia. Знайомі з сагою гравці не раз ловитимуть дежавю: бачили вони і гонку на болідах, і збір данини, і прогулянки з дівчиною, і замах у світському закладі. Центральний конфлікт — лавірування Енцо між вірністю дону й власним щастям — теж добре знайомий поціновувачам Mafia. Таке враження, що Hangar 13 забракло чи то бюджету, чи то рішучості (з огляду на колись холодний прийом Mafia III) показати щось нове, тому студія звела сюжет за вже знайомою формулою.

Ігролад The Old Country також наслідує попередні частини «Мафії». Найкраще вдалися перестрілки. Порівняно з ремейком 2020 року, вороги стали агресивнішими: рідше відсиджуються в укриттях і частіше обходять із флангів, хоча чомусь не реагують на гранати під ногами.

В арсеналі Енцо — звичні для сетингу лупари, пістолі, рушниці та помпові дробовики. Зброя має приємну віддачу, реалістично заклинює та потребує часу на прицілювання. Так, загалом це все одно тир з укриттями, який не надто еволюціонував з часів Mafia III 2016 року. Та завдяки дрібним поліпшенням вогневі бої приквела навіть на середній складності змушують долоні пітніти.

А ось тутешній стелс вганяє у сон. Підсліпуваті вартові кружляють однаковим маршрутом або стоять на місці — особливо кумедно, коли вони не бачать Енцо за кілька метрів на добре освітленій ділянці. Лише й доводиться блукати за небораками слідом і брати їх в обійми. З нудьги ще можна приманювати їх киданням монет і пляшок. Або ж ховати трупи у спеціальних ящиках, які порожніють після кожного покладеного тіла — страх як реалістично. Часом доходить до абсурду, коли на відстані руки стоять ледь не три-чотири ящики на кожного з бандитів.

Зрідка наприкінці певних місій Hangar 13 розважає гравця поножів'ями в два-три раунди. Вони нагадують рукопашні бої з Mafia II: танцюєш із ворогом по колу, однією кнопкою б'єш, іншою — парируєш, третьою — ухиляєшся. На вигляд міні-гра ефектна, ось тільки не спонукає до тактичного мислення — зазвичай достатньо «заклікувати» недруга аж до перемоги. Та й постановка боїв на ножах одна на всі глави: знімаємо пів шкали здоров’я недругу, дивимося короткий ролик і добиваємо.

Решта геймплейних новинок існує «для галочки». Так, з’явилася «прокачка» героя за допомогою талісманів, які дають певні бонуси — стишують кроки, прискорюють перезарядку тощо — проте на ігролад це впливає ледь-ледь. Так, є змога метати ножі у ворогів з відстані або забивати їх впритул з ефектною анімацією — однак ця механіка не встигає повноцінно розкритися за 12 годин кампанії. Так, можна міняти значки-тринакрії на гроші й купувати за них костюми, автівки та зброю — але навіщо це робити, якщо все необхідне видають на початку місій?

Дещо змазати враження здатна й посередня оптимізація. The Old Country страждає на типові вади ігор, побудованих на рушії Unreal Engine 5 — зокрема періодичні просадки кадрової частоти (FPS). Це зумовлено тим, що гра не використовує «запечене освітлення», розставлене вручну завчасно — натомість покладається на технології Nanite та Lumen, які відмальовують його в реальному часі. Функції апскейлу на кшталт DLSS допомагають підвищити продуктивність, але не надто.