Генетика проти соціуму. Чому ми любимо складні комп'ютерні ігри

24 лютого 2018, 10:02

Чому ми любимо відеоігри і чому нас найбільше затягують ті ігри, в які грати найскладніше?

Напевно, у кожного бували такі моменти, коли гра дико бісить, але ти старанно продовжуєш в неї грати. Фанатам Dark Souls або Cuphead це почуття точно знайоме. Кілька спроб перетворюються на сотню, а важливі справи стають нікчемними, адже потрібно замочити цього виродка.

Відео дня

Одного разу мене запитали: "Чому ти так скаженієш, але продовжуєш грати?". Тоді я зміг видати невиразний звук Чубаки і продовжив грати. Коли моє обличчя знову набуло природного блідого відтінку, я реально задумався про це.

Я вийшов в інтернет з цим запитанням. Для початку я вирішив дізнатися, чому ми взагалі граємо?

Чому ми любимо відеоігри

Цікавий факт: британські вчені реально існують і проводять цікаві досліди. Дослідники з Лондонського королівського коледжу задумалися над природою любові до ігор. Адже, зазвичай, геймери починають свій шлях з дитячих років і не розлучаються з геймпадом все життя.

В експерименті брали участь 8 тисяч 16-річних близнюків. Серед них були як з однаковим генотипом – повні так і схожі лише на 50%. Вчені перевіряли їх на пристрасть до медіа контенту: новини, фільми, серіали, ігри. Виявилося, що "повні близнюки" дивилися одні й ті ж серіали, читали новини і грали в ігри. "Не повні" проводили своє дозвілля по-різному. Обидві групи перебували в практично ідентичному оточенні, що наштовхує на деякі думки.

Виходить, що наша пристрасть до відеоігор закладена в нас генетично? Так, але це не все. Вчені дійшли висновку, що 1/3 наших захоплень визначається генетикою, але 2 \3 – соціумом. Але тут відіграє роль "парадокс свободи". Коротко: якщо ви любите полуницю, то свідомо будете купувати морозиво тільки з цією ягодою, ігноруючи інші смаки.

Далі в гру вступає людський фактор. Зазвичай, школяр вибирає улюблений предмет через те, що він в ньому добре знається. Вивчив тему з фізики, відмінно написав контрольну і ходить задоволений. Грубо кажучи, коли ми перемагаємо, мозок виробляє гормон, який відповідає за винагороду. Для школяра це хороша оцінка, а для нас – мертвий бос.

Занадто важко

У той же час складні ігри не рвуться заохочувати гравця. Наприклад, в Dark Souls ви можете перемогти орду нежиті, а в нагороду отримати битву з двоповерховим босом. Не дуже то й приємно. Але Dark Souls зроблена добре з точки зору геймдизайну і витримує баланс складності.

Тут ми знову повернемося до науки. Вчені неважливо якого університету провели дослідження складності в іграх. Вони з'ясували, що якщо гра буде дуже простою, то через 20 хвилин гравець вимкне її. Якщо ж зробити її занадто хардкорною – розіб'є геймпад. У будь-якому випадку, результат той же – він не буде в це грати.

Dark Souls пропонує таку механіку, в якій легко навчитися грати, але важко стати майстром. Гравець досліджує світ, підбирає тактики і, здебільшого, розважає сам себе. Нам просто подобається досліджувати і адаптуватися до чогось нового і складного. Коли ми здобуваємо бажане кров'ю і потом, це приносить нам набагато більше задоволення.

Але варто пам'ятати, що важлива складність реальна, а не штучна. Наприклад, розробник може зробити "складний режим", в якому вороги стануть сильнішими і жирнішими. А може зробити супротивників розумними і унікальними, щоб гравець шукав до них підхід. У першому випадку, гравець сам ускладнює собі проходження, а в іншому – гра від початку була задумана хардкорною.

Соціальний аспект

Можливо ви чули про такий феномен, як "демонстративне споживання". Думаю, у кожного є знайомий, який купив собі iPhone X в кредит і вважає себе королем світу. Людина розуміє, що у нього в руках штука, яку можуть дозволити собі далеко не всі, і це тішить її самолюбство.

Це ж відбувається, коли ми граємо в складні ігри. Ми розуміємо, що перемігши боса ми отримаємо цінний приз, якого не буде у того, хто програв. Це дитяче бажання здобути недоступне відіграє велику роль. Ми готові битися в істериці, проклинати гру, приставку, космічний пульсар за сотні світлових років від нас, але продовжувати грати.

Завдяки розвитку технологій і агрономії нам не потрібно витрачати час на пошуки їжі й полювання. Людство вибрало новий об'єкт споживання: інформація, ідеї та концепції. Ми настільки схильні до бажання володіти рідкісним об'єктами, що просто ігноруємо раціональний вибір.

Реальна пригода

Від себе хочу додати ще один аспект – відчуття реальної пригоди. У більшості ігор ти – непереможна машина для вбивства. Dark Souls показує гравцю, що він слабкий і вразливий, як і в реальності.

Ви не зможете без угаву махати мечем або перекочуватися – втомитеся і вас заріжуть. Вороги підступні, нападають зі спини і навіть "шарою". Гра також не водить нас за ручку, а всю інформацію гравець повинен виявити сам.

Ми любимо випробовувати себе, отримувати нові знання і догоджати первісному почуттю пригод. Ми хочемо мати речі, які здаються нам недоступними. Ця сила рухає нам в іграх і навіть в реальному житті. Адже прагнення до перемоги – відмінна якість.

Читайте також: Від колиски до могили. 5 комп'ютерних ігор, які згубили своїх розробників

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X